Інформаційна боротьба і пропаганда

Адаптував, переклав та покращив @ddd_spetz

!Nota Bene! -  написана тут інформація є яскравим прикладом використання інформаційної війни ворога. Розуміючи, якими методами та способами він користується, можна запобігти підпаданню під вплив від них.

Об'єкти роботи пропагандистських органів:

1. Бійці партизанської армії.

2. Населення опорних баз і партизанських районів.

3. Військовослужбовці та поліцейські, зокрема взяті в полон.

4. Населення районів, контрольованих противником.

Пропагандистською роботою має бути охоплена вся територія країни і, за можливості, суміжні держави. Пропагандистська робота повинна вестися безперервно, планомірно і комплексно. Не можна допускати жодних розривів і "логічних стрибків", по-різному агітуючи мирне населення і, наприклад, військовослужбовців; вся пропаганда повинна мати єдину принципову основу.

Ведення пропагандистської роботи серед партизанів має на меті зміцнення дисципліни, а також підвищення їхнього морального стану і рівня політичної підготовки. Ефективним методом пропаганди серед населення опорних баз і партизанських районів є пропаганда дією: операції необхідно планувати так, щоб поряд із військовим партизани отримували б пропагандистський ефект. У деяких випадках такий ефект навіть важливіший за військовий. Так, на початку 1968 року, під час Тетського наступу загін в'єтконгівців захопив будівлю американського посольства в Сайгоні. Через деякий час нападники були знищені, проте сам факт захоплення посольства викликав зростання антивоєнного руху в США, що призвело, врешті-решт, до виведення американських військ з Південно-Східної Азії.

Усі дії партизанів, що виконуються з певними і специфічними цілями, неминуче є пропагандистським матеріалом для засобів масової інформації: Напади на банки, засідки, дезертирство й ухиляння від військової служби, звільнення ув'язнених, страти, викрадення, саботаж і війна нервів. Захоплення літаків, суден і поїздів також може бути використано з метою пропаганди. До пропаганди можна віднести навіть звичайне підтримання життєдіяльності. Метою індивідуальної пропаганди, мітингів, зборів, демонстрацій тощо має бути поширення власного світогляду, нейтралізація впливу пропаганди супротивника, залучення добровольців у партизанські загони, ліквідація можливих утриманських настроїв серед населення ("прийдуть партизани і все зроблять") і демонстрація моральної переваги партизанів над солдатами урядової армії.

Деякі методи пропагандистської роботи з населенням звільнених районів:

1. Постійна індивідуальна пропаганда у вигляді бесід і зустрічей партизанських агітаторів з окремими громадянами або невеликими групами населення.

2. Організація зборів, мітингів і демонстрацій.

3. Поширення друкованої продукції, відео та аудіоматеріалів.

4. Організація радіо- і телемовлення.

5. Проведення відкритих уроків у школах та інших навчальних закладах.

Головна умова успіху - не вважати сили ворога єдиним цілим. Серед військових і поліцейських напевно знайдеться значний прошарок людей, які співчувають повстанню і беруть участь у бойових діях не з власної волі. Такі люди є як серед солдатів строкової служби, так і серед кадрових офіцерів і поліцейських. Партизанська пропаганда має бути звернена насамперед до цих осіб.

Деякі форми пропагандистської роботи серед військових:

1. Зворотний відпуск полонених.

2. Поширення друкованої продукції, спеціально призначеної для поліцейських і військових.

3. Робота на "домашньому фронті".

4. Входження в радіомережі противника для ведення агітації.

5. Розкладання особового складу.

6. Переговори з командним складом підрозділів армії і поліції.

1. Зворотний відпуск полонених необхідно здійснювати або відразу після бою, або через досить короткий проміжок часу (до місяця). Крім пропагандистського впливу це дасть змогу заощадити на харчуванні. Поранених солдатів і офіцерів противника після надання медичної допомоги слід залишати на полі бою. Така поведінка знизить у військовослужбовців противника страх перед полоном, зруйнує насаджуваний владою пропагандистський стереотип про жорстокість або навіть садизм партизанів. Перед звільненням полонених необхідно провести з ними індивідуальні та групові бесіди про цілі повстання, забезпечити їх друкованими матеріалами. Якщо військовослужбовців і поліцейських, які повернулися від партизанів, піддаватимуть репресіям, їх слід передавати батькам або ж звільняти через представників Червоного Хреста, інших гуманітарних організацій або церкви. Якщо з'ясується, що полонені брали участь у каральних акціях щодо мирного населення, їх слід судити судом революційного трибуналу і страчувати (або ж карати будь-яким іншим способом) у присутності потерпілих.

2. Партизани повинні мати копіювальну техніку для виготовлення підпільних газет, брошур, листівок і штампів для пропаганди та агітації проти окупантів. Організовуючи підпільний друк, міський партизан полегшує об'єднання великої кількості людей у боротьбі, він відкриває постійний фронт роботи для охочих продовжити пропаганду.

Наприклад, пропагандистам необхідно враховувати той факт, що читання і зберігання листівок, брошур, пропусків тощо може бути заборонене, а порушників піддаватимуть репресіям. У зв'язку з цим тексти, призначені для розповсюдження серед військовослужбовців противника, мають бути короткими, точними, легко запам'ятовуватися. Те саме стосується пропагандистської літератури, поширюваної серед партизанів і населення. Головний принцип - інформативність, доступність і мінімум "води" (гасел, порожніх декларацій тощо).

3. Робота на "домашньому фронті" полягає в адресному впливі на членів сімей військовослужбовців. Наприклад, повідомлення батьків про полон і подальше звільнення їхнього сина, написане його власною рукою, або повідомлення про те, що їхнього сина передадуть тільки їм або найближчим родичам.

4. Входження в радіомережі противника - вид пропаганди, в якому використовуються військові радіостанції (переносні або встановлені на бойовій техніці). Існують три основні способи подібної пропаганди: передача повідомлень на робочих частотах супротивника без виклику кореспондентів, переговори з окремими кореспондентами радіомереж супротивника, виклик усіх радіостанцій тієї чи іншої радіомережі супротивника з подальшим зачитуванням пропагандистських матеріалів. Під час входження в радіомережі противника слід враховувати можливість пеленгації партизанської радіостанції та її придушення вогнем артилерії або ж шляхом глушіння робочої частоти.

5. Розгортання особового складу проводиться в пунктах постійної дислокації і включає в себе комплекс різних заходів: розповсюдження друкованої продукції, укриття дезертирів, скупка зброї, боєприпасів, спорядження, бойової техніки тощо.

6. Переговори з командним складом підрозділів армії і поліції, зокрема спрямованих у район бойових дій з метою ліквідації партизанського руху, необхідно проводити з метою організації їхнього переходу на бік повстання або забезпечення нейтралітету, а також з метою ведення розвідки. Переговори можна вести за допомогою радіо та інших технічних засобів або ж шляхом особистих зустрічей із командирами противника.

Головне завдання пропаганди на населення районів, контрольованих противником, - забезпечення масової підтримки повстання і їх звільнення силами партизанської армії. Ключову роль при роботі в тилу ворога має відігравати легальне крило опозиції. Якщо його не вдасться створити, необхідно використовувати спеціальні групи агітаторів, законспіровані в населених пунктах. Такі групи не повинні бути безпосередньо пов'язані з міськими партизанами і розвідувальною мережею. Це пов'язано з тим, що ймовірність провалу пропагандистів дуже велика.

Основними методами роботи мають бути розповсюдження друкованої продукції, відеофільмів та аудіозаписів, розпуск чуток, індивідуальні та групові бесіди, постачання вигідною партизанам інформацією вітчизняних і зарубіжних журналістів, а також організація мітингів, демонстрацій, пікетів, страйків та інших акцій громадянської непокори. Важлива роль у русі письменників, поетів, артистів, діячів мистецтва. Письменники і поети у своїх творах повинні таврувати ворога, піднімати народ на всенародну боротьбу. Але цю роботу треба вести тонко, непомітно для ворога, під іншим прізвищем або псевдонімом.

Широкі можливості перед партизанами відкриває розвиток комп'ютерних мереж, створення інтернет-сайтів, використання факсимільного зв'язку та інших сучасних засобів комунікацій. У цих умовах стає можливим, наприклад, автоматизоване розсилання повідомлень на факси та електронні поштові скриньки (так званий "спам"). Для поширення пропагандистських матеріалів можна задіяти і пошту, наприклад, метод повернення відправнику листів і бандеролей з позначкою про вибуття адресата. За можливості слід організувати радіо- і телемовлення. Це вимагає наявності спеціального обладнання та підготовлених кадрів, однак переваги, одержувані при використанні електронних ЗМІ, повністю перекривають витрати на їх створення.

До методів інформаційної війни можна віднести надсилання "емісарів" до різних міжнародних організацій з метою просування відповідних інформаційно-пропагандистських матеріалів, залучення на свій бік і підключення до врегулювання конфлікту ООН, ОБСЄ, Євросоюзу та інших міжнародних організацій.

Іншими формами пропаганди та поширення інформації є використання гучномовців, малюнки на стінах та в інших місцях.

Навіть якщо вплив пропаганди проникає в серця людей через будь-який з можливих механізмів, це не означає, що зусилля партизан зустрічають загальну підтримку. Для партизанів достатньо завоювати підтримку хоча б частини людей, нейтралізувавши решту, і це може бути досягнуто популяризацією такого гасла: "Нехай той, хто не хоче допомагати партизанам, хоча б їм не заважає".