.png)
Адаптував, переклав та покращив @ddd_spetz
Французький Іноземний легіон — військове з'єднання французької армії. Легіон складається з висококваліфікованих піхотинців, і унікальний тим, що відкритий для іноземців, готових служити у збройних силах Франції. Легіон був провідним учасником у всіх вирішальних мілітарних моментах історії Франції.
Історія
Французький іноземний легіон створив 9 березня 1831 король Луї Філіпп I на базі кількох полків-попередників. Одним із них був Régiment de Hohenlohe під командою німецького князя і французького маршала Людвіґа (Луї) Алоїса фон Гогенлое-Бартенштайна (Ludwig Aloys von Hohenlohe-Bartenstein). Цей полк воював за роялістів в роки Великої французької революції, а пізніше служив королю Карлу X.
Оскільки в 1831 році Франція почала колонізацію Алжиру, їй потрібні були великі військові формування. У цей час у Франції (особливо в Парижі) оселилося багато іноземців. Зі створенням Легіону король Луї-Філіпп міг одержати потрібні війська і заодно скоротити в країні чисельність «небажаних» осіб. Тому він видав закон про те, що іноземний легіон можна використовувати лише за межами континентальної Франції. Офіцерів для нового підрозділу набрали з колишньої армії Наполеона I, а в солдати вербували уродженців Італії, Іспанії, Швейцарії, інших європейських країн, а також французів, що мали негаразди з законом. Тоді ж було закладено традицію — не запитувати про справжнє ім'я новобранця.
Іноземний легіон брав участь у більшості колоніальних воєн Франції, а пізніше — у миротворчих місіях. Найбільшої поразки Легіон зазнав у битві при Дьєнб'єнфу (1954 рік).
Днем слави й трагедії Іноземного легіону стала битва при Камероні (Мексика, 30 квітня 1863 року), де легіонери билися на боці імператора Максиміліана. 65 легіонерів, прикриваючи рух обозу з грошима та харчами, протягом двох днів боронили маєток Камерон від 2 тисяч мексиканців, після чого в живих залишилися тільки 3 легіонери. Залишившись без боєприпасів, вони пішли у штикову атаку. Втрати мексиканців у цій битві — близько 500 убитих і приблизно стільки ж поранених.
У наші дні легіон використовують не для ведення війни, як раніше, а переважно для запобігання військовим діям у рамках місій під егідою ООН або НАТО, для підтримання миру, для евакуації людей із регіонів війни, для надання гуманітарної допомоги, для відновлення інфраструктури (наприклад, у Лівані та після цунамі 2004 року в Південно-східній Азії). Поряд із цим легіон готовий до проведення спецоперацій, таких, як бої в джунглях, у нічних умовах, проти терористів і для звільнення заручників.
Іноземний легіон виконував місії в таких гарячих точках, як Ірак, Афганістан і Малі, діючи в рамках міжнародних мандатів. У Малі легіонери брали участь в операції "Серваль", у рамках якої надавали допомогу уряду країни в боротьбі проти ісламістських угруповань, а також забезпечували захист французьких громадян у країні. Операція тривала до 2014 року, після чого цю місію передали іншим французьким частинам у рамках нової операції "Бархан". Водночас деякі з місій Легіону залишаються таємницею: поширеною є версія, що в 2011 році французький Іноземний легіон надавав допомогу лівійським повстанцям у боротьбі проти Муаммара Каддафі, однак її противники стверджують, що повстанцям допомагали інші частини збройних сил Франції.
Легіон має 9 бюро набору у Франції (PRLE), 1 центр попереднього відбору в Парижі (PILE Nord und Centre de Présélection Nord) і центр відбору в Обані, які працюють цілодобово. Вербування для служби в Легіоні в багатьох країнах заборонено, оскільки згідно із законом набір до Легіону може відбуватися виключно на добровільній основі. Записатися на службу можна, тільки зайшовши в бюро набору у Франції та надавши всі документи. На разі Легіон як і в 1831 році, підпорядкований лише одній людині — главі Французької держави (нині — президенту).
У 2022 році за повідомленням агентства Франс-Прес, після початку російського військового вторгнення деякі українці, які проходили службу в лавах іноземного легіону (станом на лютий 2022 року, з 9500 легіонерів 710 - українці), повернулися в Україну для захисту країни.
Умови відбору в Легіон
Кримінальне минуле
Відбір кандидатів з моменту утворення Легіону ведеться виключно на добровільній основі. На початку історії Легіону особистість добровольців перевіряли в кращому разі поверхнево, завдяки чому багато злочинців змогли шляхом вступу в Легіон сховатися від переслідування. Ті, хто відслужив у Легіоні на початку XX століття (зокрема, Ернст Юнґер), писали, що Легіон тоді вважали місцем "для грабіжників і волоцюг", де поводилися грубо з військовослужбовцями та чіплялися з будь-якого приводу. Після Другої світової війни подібним правом "на забуття" користувалися німецькі військові та їхні посібники з інших країн, які прагнули уникнути відповідальності за скоєні ними злочини. У зв'язку з цим склався міф, що Легіон приймає абсолютно будь-яких злочинців або приховує їх від правосуддя. Наразі всіх охочих вступити до Легіону перевіряють за базою даних Інтерполу: у разі встановлення судимості за вбивство, зґвалтування або торгівлю наркотиками людину виключають з Легіону негайно, однак при цьому в розрахунок не беруть приводи в поліцію за дрібне хуліганство. Досьє на кожного кандидата може збирати офіцер служби безпеки легіону, який неофіційно виїжджає в країну, звідки прибули кандидати, і збирає на кожного досьє.
Вік і терміни контрактів
На відміну від інших французьких військових підрозділів, контракт на службу в легіоні можуть підписати тільки чоловіки у віці від 17,5 до 39,5 років, причому від тих, кому не виповнилося 18 років, вимагається письмова згода батьків або опікунів. Жінки не мають права проходити службу, хоча за історію Легіону мав місце один виняток - у Легіоні служила британка Сьюзан Треверс у званні ад'ютант-шефа з середини 1940-х до середини 1950-х років. Згідно зі сформованими законами, перший контракт легіонера укладається рівно на 5 років. Усі наступні можуть бути підписані на термін від 6 місяців до 5 років. Протягом першого п'ятирічного контракту у легіонера є можливість отримати звання капрала, а згодом і сержанта.
Етапи відбору
Усі охочі потрапити до Легіону приходять до паризького Форт-де-Ножан або центру відбору в місті Обань, де надають свої особисті дані та документи. Кандидати під час відбору проходять повне медичне обстеження, тест на фізичну підготовку та витривалість (наприклад, пробігти за 12 хвилин щонайменше 2,8 км), психотехнічні тести (переважно задачі на логіку, технічну кмітливість і головоломки) і співбесіду в три етапи за участю офіцерів служби безпеки. Співбесіда з офіцером розвідки, на жаргоні "гестапо" - кандидат має пояснити мотивацію службі безпеки та детально розповісти свою біографію, не приховуючи жодного факту, щоб переконати службу безпеки у своїй готовності служити в Легіоні. Рекрути повинні повідомляти про себе достовірну інформацію, яку офіцери безпеки зможуть перевірити: у разі приховування якоїсь інформації або брехні кандидата негайно виключають.
На початку XX століття відбір добровольців до Легіону, що ніс службу в Північній Африці, проводили переважно в Марселі: стан кандидата оцінювали лікар, який проводив ретельне попереднє обстеження, і комендант, якому доброволець міг розповісти про свої причини вступу до Легіону. Як правило, відхилялися кандидатури тих, кому за підсумками обстеження виносили вердикт Usure générale (Загальна зношеність організму) - найчастіше її спостерігали у більш вікових кандидатів. Нині проводяться доскональний медичний огляд і серйозний тест на фізпідготовку, що призводять до відсіву багатьох осіб. Зокрема, до Легіону не допускаються особи з поганим станом зубів, хронічними ускладненнями після хірургічних операцій, наркозалежні, та хворі на онкологічні захворювання. Перевірки тривають протягом кількох днів у вербувальному пункті, причому кандидат повністю ізольований від зовнішнього середовища.
Після закінчення всіх випробувань кандидата або приймають, або відмовляють йому в прийомі, виплачуючи невелику компенсацію (з розрахунку близько €30 на день). Гроші він отримує за виконання будь-якої роботи у вигляді прибирання території або приміщень. Зазвичай виключаються після кожного тесту кілька людей, які показали найгірші результати: деяким дозволяється подати повторну заявку через 3 місяці, пів року, рік або півтора року, в той час як інші цього права позбавляються довічно.
Вважається, що з приблизно 500 осіб щомісяця близько 20 осіб проходять усі етапи відбору і вирушають на навчання в Кастельнодарі, яке триває чотири місяці.
Юридичний статус легіонера
Громадянство Франції
При ідеальному послужному списку за три роки служби легіонер може подати запит про надання французького громадянства. Водночас, згідно із законом, одноголосно ухваленим Сенатом у 1999 році, легіонер, поранений під час бойових дій, автоматично отримує право на отримання французького громадянства незалежно від терміну служби, тобто стає "французом за правом пролитої ним крові" (фр. français par le sang versé). Спочатку міністр юстиції Франції активно виступала проти ухвалення цього закону, проте численні обурення з боку ветеранів Легіону призвели до того, що наприкінці року закон все ж таки було ухвалено.
Помилковою є думка про те, що легіонери зараховуються міжнародним правом до найманців - причиною помилкової думки є той факт, що серед найманців нерідко зустрічалися особи, які раніше служили в Іноземному легіоні.
Зміна імені та прізвища
У минулому кандидат у легіонери, заповнюючи анкету, міг за бажанням вписати як свої справжні ім'я та прізвище, так і інше ім'я, а інколи й змінював власний вік. У наші дні новобранець, який вступив до лав Легіону, отримує так званий Anonymat, що містить його нове ім'я і прізвище, місце і дату народження, а також нові імена батьків. Усі ці дані вносяться до службового паспорта (Carte d'identité militaire) легіонера. Протягом перших трьох років служби легіонер може або повернути своє старе ім'я, пройшовши процедуру "ратифікації", або прийняти нове ім'я (Anonymat), яке він отримав під час зарахування до лав Легіону. Під час подачі документів на громадянство Франції людина, яка зберегла колишнє ім'я, все ще має можливість змінити прізвище: їй пропонують список із прізвищ, що починаються на ту саму літеру, що і її попереднє.
Зарплати і пенсії
Новобранець зі стажем 10 місяців, який служив на території Франції, у 2008 році отримував щомісячну зарплату в розмірі 1 тис. євро, але в разі відрядження до Африки (наприклад, до Джібуті) його зарплата сягала 2500 євро. Парашутисти отримували близько 1800 євро у Франції і понад 3 тисячі євро під час відрядження в Африці щомісяця. Сержант-шеф отримує близько 1800 євро щомісяця, служачи на території Франції. Офіцери високого рангу могли отримувати зарплату до 5 тис. євро, однак вона зазвичай у легіонерів розраховується, виходячи і з кількості дітей у легіонера. Після виходу на пенсію легіонер отримує додаткову пенсію в розмірі 800 євро, яка також залежить від того, де він служив і скільки часу (у парашутистів враховується і кількість стрибків).
У зв'язку з пенсійною реформою, що торкнулася всієї французької армії і легіону зокрема, молоді люди, які вирішили пов'язати свою долю з легіоном, повинні будуть прослужити 19 з половиною років для того, щоб отримувати пенсію. Для тих, хто вступив на службу до 1996 року, цей термін дорівнював п'ятнадцяти рокам.
Питання дезертирства
З часів утворення Легіону мали місце випадки дезертирства. Одним з улюблених місць для дезертирства був Суецький канал: коли корабель з легіонерами проходив каналом, дезертирам достатньо було зістрибнути з судна і доплисти до берега. Опинившись на нейтральній території, вони фактично рвали всі відносини з легіоном. Легіон вживав усіх заходів для того, щоб зловити і покарати дезертирів. Затримання і повернення кожного з легіонерів набувало публічного характеру: спійманого зустрічали зловтішними вигуками, а сам він розповідав подробиці своєї втечі.
Тривалий час популярним був міф про те, що всіх дезертирів офіцери не просто відловлювали, а ще й били, змушуючи їх силоміць повернутися в стрій. Насправді це було поширено щонайменше до середини XX століття, проте надалі дезертирів стали утримувати в Легіоні довгими розмовами і переконаннями без застосування грубої сили. Як правило, більшу частину дезертирів нині становлять ті, хто не витримав навчальні курси в Кастельнодарі, але саме з їхньої подачі в громадськості поширюються чутки нібито про не викорінену досі "дідівщину" в Легіоні.
Бойова підготовка
Новобранці, які успішно пройшли вступні тести, проходять чотиримісячне навчання в місті Кастельнодарі (недалеко від Тулузи). Навчання легіонерів передбачає серйозну підготовку в навчальному таборі: бійці вивчають зброю, тактику, історію легіону, а також французьку мову. Якщо під час попереднього відбору кандидатам, які не знають французької, можна було щось пояснити їхньою рідною мовою, то під час служби в Легіоні вся розмова і все навчання ведеться виключно французькою мовою. До кінця першого року служби кожен легіонер зобов'язаний знати не менше 500 французьких слів. Та французька, якою спілкуються легіонери, є певною мірою специфічною.
Також найважливішим компонентом служби в Іноземному легіоні є вкрай жорстка дисципліна. Новобранці, які успішно пройшли навчання, розподіляються по полках залежно від потреб легіону і рівня підготовленості кожного бійця.
Легіонери з полків, дислокованих у Франції, регулярно вирушають на навчання і у відрядження в Джибуті, Французьку Гвіану і на острів Реюньйон. Ті, хто служать у Гвіані, проходять спеціальні курси виживання в умовах екваторіального лісу, однак ці курси не обходилися без постраждалих (зазвичай вони отримували поранення, які через високу вологість погано гоїлися). Ті, хто служив у Джибуті, нерідко потрапляли до лікарні через страшну спеку. Зазвичай відрядження триває близько 4 місяців.
Озброєння та військова техніка
Озброєння і військова техніка Легіону аналогічна ОВТ механізованої піхоти і бронекавалерії Сухопутних військ Франції, за винятком інженерного полку Легіону.
Основною штатною зброєю є штурмова гвинтівка HK416, яка приходить на заміну традиційно використовуваному піхотинцями автомату FAMAS. Для вогневої підтримки застосовуються кулемети FN Minimi, FN MAG або AA-52. Снайпери використовують снайперські гвинтівки FR-F2 і Barrett M82. Для боротьби з бронетехнікою противника легіонери використовують ПТРК "Мілан", для артилерійської підтримки - 120-мм буксируваний міномет МО-120-РТ.
Зі зразків штатної для легіонерів бронетехніки виділяють такі:
· AMX-10RC - колісний танк, озброєний 105-мм нарізною гарматою F2. Виконує роль розвідувальної машини, здатної також до боротьби з ворожою бронетехнікою.
· VBCI - колісна бойова машина піхоти 1970-х років. Основне озброєння складається з 25-мм автоматичної гармати і спареного з нею 7,62-мм кулемета.
· VAB - бронетранспортер, озброєний одним кулеметом калібру 12,7-мм у турелі.
Уніформа та символіка
Іноземних легіонерів можна впізнати за їхнім білим кепі (фр. Képi blanc), який носить рядовий склад. Колір берета в Легіоні зелений (Béret vert) і значок (Insigne béret) носять, як у всій французькій армії, праворуч. У французькому іноземному легіоні всі військовослужбовці, від рядового легіонера - до генерала носять легендарні черевики "Rangers", які з 1952 року виготовляють на взуттєвих фабриках у Marbot (Neuvic), Argueyrolles (Vitre), Bally (Moulins) та Tortora (Marseille).
Кольори легіону - зелений і червоний. (Зелений символізує країну, червоний - кров. Якщо підрозділ легіону перебуває в бою, то трикутний вимпел Легіону вішається так, щоб червоний бік був нагорі: "Кров на країні"). Девіз легіону: "Легіон - наша вітчизна" (лат. Legio Patria Nostra). Для повнішого впровадження цього гасла у свідомість кожного легіонера його контакти із зовнішнім світом у перші п'ять років служби обмежуються і контролюються - Легіон справді стає для легіонера сім'єю і домом.
Особливістю Легіону є пісня "Le Boudin", яку, за винятком маршу, завжди співають у стійці "Струнко!". Інша особливість - типовий темп марширування легіонерів. Тоді як інші армійські підрозділи марширують зі швидкістю 120 кроків за хвилину, у Легіоні роблять лише 88. Це пов'язано з тим, що в африканських районах дислокації часто були піщані ґрунти, що ускладнює марш із більшим темпом.
Организация и задачи
Легіон складається з танкових, піхотних, саперних підрозділів та командування. Це 7 полків (зокрема, відомий 2-й парашутно-десантний, до складу якого входить підрозділ спецпризначення GCP, скомплектований лише добровольцями — офіцерами та унтер - офіцерами, одна напівбригада й один спеціальний загін).
Сьогоднішня структура підрозділу:
· Головне командування Іноземного легіону (COMLE), дислокація — м. Обань (Південна Франція)
· 1-й іноземний полк (1e RE), дислокація — м. Обань
· 1-й кавалерійський іноземний полк (1e REC), дислокація — Camp de carpiagne (Франція)
· 1-й саперний іноземний полк (1e REG), дислокація — Лодун (Laudun, Південна Франція)
· 2-й саперний іноземний полк (2e REG), дислокація — Сент-Крістоль (St. Christol, Південна Франція)
· 2-й піхотний іноземний полк (2e REI), дислокація — Нім (Південна Франція)
· 3-й піхотний іноземний полк (3e REI), дислокація — Французька Гвіана
· 4-й іноземний полк (4e RE), дислокація — Кастельнодарі (Castelnaudary, Південна Франція, навчальний полк для всіх майбутніх легіонерів)
· 2-й повітряно-десантний іноземний полк (2e REP), дислокація — Кальві
· 13-а напівбригада Іноземного легіону (13e DBLE), дислокація — Абу-Дабі, ОАЕ (Перська затока)
· Загін Іноземного легіону (DLEM) — Майотта (Коморські острови)
Чисельність окремих полків дуже різниться, назва полку має історичні причини і щодо структури та чисельності не відповідає звичайним стандартам. 2e R.E.I. зараз є (за чисельністю) найбільшим полком Легіону.
Місця, де діяв Легіон, або операції (війни), в яких він брав участь
Алжир, 1831—1882 роки.
Іспанія, 1835—1839 роки.
Кримська війна, 1853—1856 роки.
Італія, 1859 рік
Франко-мексиканська війна, 1863—1867 роки.
Оран (Алжир), 1882—1907 роки.
Тонкін (В'єтнам), 1883—1910 роки.
Формоза (Тайвань), 1885 рік.
Дагомея, 1892—1894 роки.
Французький Судан, 1893—1894 роки.
Мадагаскар, 1895—1901 роки.
Марокко, 1907—1914 роки.
Перша світова війна (зокрема, Близький Схід), 1914—1918 роки.
Тонкін (В'єтнам), 1914—1940 роки.
Марокко, 1920—1935 роки.
Сирія (придушення повстання), 1925—1927 роки.
Друга світова війна, 1939—1945 роки.
Індокитай, 1945—1954 роки.
Мадагаскар (придушення повстання), 1947—1950 роки.
Туніс (війна за незалежність), 1952—1954 роки.
Марокко (війна за незалежність), 1953—1956 роки.
Алжирська війна, 1954—1961 роки.
Заїр (придушення заколоту), 1978 рік.
Ліван, 1982—1983 роки.
Війна в Перській затоці (захоплення аеропорту Аль Салман), 1991 рік.
Боснійська війна, 1992—1996 роки.
Конфлікт навколо Косово, 1999 рік.
Під зелено-червоним прапором Іноземного легіону від заснування до кінця 1980-х років служило понад 600 000 чоловік зі всього світу. За словами полковника Морельона (Morellon), в цей час понад 36 000 легіонерів загинули в боях.
Comentarios