Стаціонарні стратегічні обʼєкти СРСР, частина 1

1. Загоризонтна радіолокаційна станція «Дуга» (індекс: 5Н32) — радянська загоризонтна радіолокаційна станція для раннього виявлення запусків міжконтинентальних балістичних ракет.

Вона випромінювала сигнал, який міг бути почутий короткохвильовими радіоприймачами в усьому світі в період між липнем 1976 і груднем 1989. Це було схоже на різкий, повторюваний шум на частоті 10 мГц, що призвело до появи назви «Дятел». Випадкова частота стрибків порушувала мовлення радіоаматорів, громадські передачі, і в результаті надходили тисячі скарг з боку багатьох країн світу. Сигнал приходив з-за обрію, і тривалий час вважалося, що це загоризонтний радар Протиповітряної системи. Ця теорія була публічно підтверджена після падіння Радянського Союзу, і в наші дні відомо, що станція «Дуга», входила до складу мережі Радянської ПРО раннього попередження про ракетний напад. Це було відомо завдяки військовій розвідці НАТО, яка добре знала це весь час. Станція системи Дуга була сфотографована і отримала ім'я в звітності НАТО — Стіл Ярд.

Антени на ЗГРЛС Дуга. Об'єкт Чорнобиль-2

Відомо як мінімум три такі станції:

• У Комсомольську-на-Амурі (50°23′07″ пн. ш. 137°19′41″ сх. д.). Призначалася тільки для приймання сигналу. Знята з бойового чергування 14 листопада 1989. Демонтована на прикінці 90-х.

• У районі Чорнобиля (об'єкт Чорнобиль 2) (51°18′19″ пн. ш. 30°03′57″ сх. д.). Після модернізації в 1985—1986 роках не пройшла держвипробування. Зупинено 26 квітня 1986 у зв'язку з аварією на ЧАЕС. Частину устаткування демонтовано і перевезено до Комсомольська-на-Амурі.

• Експериментальна установка біля Миколаєва (47°02′28″ пн. ш. 32°11′57″ сх. д.). Була демонтована в 2001 році.

2. П-70 "Лена-М" - радянська радіолокаційна станція наземного базування, розроблена в період 1960-1968 років у Горьківському КБ ГТЗ ім. В.І. Леніна (нині АТ "ФНВЦ "ННДІРТ"). Лена-М призначалася для роботи на протяжних стратегічних кордонах СРСР. Є найбільш високопотенційним локатором радіотехнічних військ ППО за всю історію їхнього існування зі складним зондувальним сигналом. Радари метрового діапазону досі складають основу чергового поля рф.

Розробка РЛС П-70 припала на роки розквіту радянської радіолокації. Її творці працювали в обстановці величезної зацікавленості та сприяння з боку як замовника, так і відомчого керівництва (міністерства). Головним конструктором РЛС П-70 був Овсянников Василь Іванович.

Центральний пульт керування з індикаторами кругового огляду встановлених у дугоподібній консолі

Станція П-70 працювала в метровому діапазоні хвиль і мала кілька особливостей. По-перше, вона мала максимальну віддачу потужності з одиниці площі антени, а саме 17 000 Ватт з квадратного метра. Для прикладу, РЛС П-14 могла віддати лише 500 Вт з квадрата. При цьому потужність передавача становила близько 20 кВт. По-друге, на Лені П-70 було вперше у світі застосовано зондувальний сигнал складної форми. Уся апаратура РЛС розміщувалася в двоповерховій будівлі, оббитій залізом і обладнаній гермодверима.

РЛС виробляли 8 років, по 1-2 комплекти на рік. Всього було в серії виготовлено 11 комплектів РЛС, але місць дислокації - 10:

• г. Північно-Східний Банк (Азербайджан)

• Мандал-Гобі (Експедиція "Горизонт", Монголія)

• Вайталахта (півострів Рибальський, Мурманська область)

• Котлас (Архангельська область)

• Керч (Крим)

• Виборг (Ленінградська область)

• Ізмаїл (Одеська область, Україна)

• Амдерма (Ненецький АО)

• о. Руський (Владивосток)

• Шилуте (Литва)

Наразі збереглася лише єдина станція поблизу селища Амдерма Ненецького автономного округу

3. Стартовий комплекс 8П763 "Двіна"

Розташування: неподалік від села Опілля Ленінградської області.

- 4 шахтних пускових установки (відстань між ШПУ - 70-80 м);

- підземний командний пункт,

- система заправки тощо.

Розміри шахтної пускової установки: висота - 24,126 м., діаметр сталевого стакана - бл. 3 м., внутрішній діаметр бетонного стовбура - 4,8-5 м., зовнішній діаметр стовбура - 7,2-7,5 м.

Пристрій відкривання даху - рейковий, зсувається вбік.

Балістичні ракети Р-12 завантажували в шахти за допомогою встановлювача спеціальної конструкції. До них пристиковувалися заправні магістралі та кабелі управління і зовнішнього енергопостачання. У такому стані ракети перебували до початку передстартової підготовки, під час якої здійснювалося заправлення баків компонентами палива і проводилися інші необхідні передпускові операції.

Необхідність у шахтних пускових установках типу "Двіна" з'явилася практично відразу після появи балістичної ракети Р-12 середньої дальності. Саме вона вперше в Радянському Союзі використовувала рідке паливо, придатне до тривалого зберігання.

Кожна ШПУ проєкту "Двіна" мала балістичну ракету середньої дальності R-12U/SS-4, здатну доправляти 1 ядерну боєголовку потужністю 2.5 Мт до цілі на відстань близько 2500 км.

І, до речі, три ракетні полки, озброєні саме R-12, разом з особовим складом двох полків R-14 (самі R-14 через блокаду Куби Сполученими Штатами доставлені не були), були розміщені на Кубі 1962 року в рамках операції "Анадир", що спричинило знамениту Карибську кризу, яка призвела світ на межу ядерної війни.

4. Радянська ракетна база Плокштіне (нині Литва)

У 1960 році, швидкими темпами було розпочато роботу з будівництва тридцяти чотириметрових шахт і командного бункера. 10000 солдатів, озброєних лопатами, були задіяні в будівництві, і в грудні 1962 року командир частини міг з гордістю заявити, що ракетна база біля Плателей у лісі Плокштіне (Plokstine) заступила на бойове чергування, і стала першою установкою такого роду в СРСР. Ракетна база Мала ШПУ проєкту "Двіна", тобто тісно повʼязана з попереднім стратегічним обʼєктом.

За іронією долі, одразу після того, як ці бункери були введені в експлуатацію, в результаті Карибскої кризи з'ясувалася вся важливість висотної розвідки. Коли Кеннеді звинуватив Хрущова за допомогою фото з розвідника U-2 в розміщенні установок SS-4 на Кубі, всі в бункері розуміли, що приречені, і що такі стаціонарні установки не можуть бути засекреченими, і тому будуть відмінною "мішенню" в разі превентивного удару.

У 1978 році базу Плокштіне було закрито, а шахти для ракет Двіна законсервовано за договором про ракетне роззброєння і скорочення ракет середнього радіусу дії між США і СРСР. Хоча обидві сторони намагалися представити цей захід як знак миру, він був чистої води практичним, відмова від застарілої системи, яка тепер була замінена на сучаснішу і мобільнішу систему запуску ракет.

Кінець першої частини.