Снайперська гвинтівка Калашникова

Адаптував, переклав та покращив @ddd_spetz

Снайперська гвинтівка Калашникова, або як її ще називають СВК - дослідний зразок снайперської гвинтівки, розроблений в 1959 році Михайлом Калашниковим.

ТТХ СВК

Довжина: 1155 мм

Довжина ствола: 600 мм

Маса без набоїв : 4,2 кг

Калібр: 7,62×54 мм

Прицільна дальність: до 700 м

Історія створення

В 50-х роках минулого століття в радянській армії підняли питання заміни класичної на той час “снайперської гвинтівки” Мосіна з оптичним прицілом на нову, модернізовану, та що саме головне самозарядну гвинтівку.

В 1958 році Головне ракетно-артилерійське управління (ГРАУ) Міністерства оборони оголосило конкурс на створення самозарядної снайперської гвинтівки.

Свої варіанти представили кілька конструкторів, включаючи Драгунова (гвинтівка якого була явним фаворитом), Константинова, Симоновова, та Калашнікова.

Дослідний варіант самозарядної снайперської гвинтівки Михайла Калашнікова був представлений у 1959 році. Варто зазначити, що на той час на озброєнні вже стояв автомат Калашникова, проходили випробування автоматаАКМ і кулемета РПК, а нова снайперська гвинтівка повинна була бути максимально уніфікована із зазначеними зразками озброєння, тому гвинтівка Михайла Тимофійовича, навіть будучи не зовсім ідеальною, могла б отримати путівку в життя.

Снайперська гвинтівка Калашникова була створена у двох варіантах. Перший зразок мав приклад із класичним руків’ям і напливом для щоки на його лівому боці. А ствольна накладка повністю приховувала газовідвідний механізм гвинтівки.

Другий варіант гвинтівки був створений з метою найбільшої уніфікації з автоматом Калашникова, що стояв на озброєнні. Він мав аналогічні автомату Калашникова приклад, пістолетне руків’я та цівку. Конструкція ствольної коробки, а крім того, важеля запобіжника і відкриті прицільні пристосування також повторювали деталі відомого автомата.

Гвинтівка Калашникова, хоча і вигравала за масо-габаритними показниками у гвинтівки Драгунова, але вона не задовольнила вимогам щодо кучності стрільби і так і залишалсь дослідним зразком. Головними претендентами на перемоги стали гвинтівки іжевського конструктора Драгунова і конструктора Константинова. Після довгих випробувань і доведення зброї в 1963 року на озброєння все таки взяли снайперську гвинтівку Драгунова.

Особливості конструкції

Гвинтівка Калашникова, як, зрештою, і гвинтівка Драгунова, мала риси автомата Калашникова (газо відвідна система та замикання каналу ствола поворотом затвора), але з низкою суттєвих відмінностей. Зокрема, газовий поршень, об'єднаний зі штоком, мав короткий хід і не був з'єднаний із затворною рамою.

Гвинтівка фактично була збільшеним автоматом Калашникова, доопрацьованим під потужніший набій 7,62×54 мм, з УСМ, що допускає ведення тільки одиночного вогню. Запобіжник був розташований на тому ж місті як і в АК, на правому боці ствольної коробки. Магазини в даній гвинтівці використовувались коробчасті на 10 набоїв.

Також на кришці ствольної коробки знаходився спеціальний кронштейн на який можна було закріпити додатково оптичний приціл.