Снайперська гвинтівка Драгунова "СВД"

Тактико-технічні характеристики СВД

- Прийнято на озброєння: 1963

- Конструктор: Драгунов, Євген Федорович

- Розроблено: 1958-1963 роки

- Виробник: Іжевський машинобудівний завод

Вага СВД

- 4,3 кг (СВД, ранній випуск, без багнета-ножа, з оптичним прицілом, неспорядженим магазином і щокою приклада)

- 4,5 кг (СВД, сучасний варіант, без багнета-ножа, з оптичним прицілом, неспорядженим магазином і щокою приклада)

- 4,68 кг (СВДС з оптичним прицілом і неспорядженим магазином)

- 0,21 кг (магазин)

- 0,58 кг (приціл ПСО-1)

Розміри СВД

- Довжина, мм: 1225 (СВД без багнета-ножа); 1370 (СВД з багнетом-ножем); 1135/875 (СВДС з розкладеним/складеним прикладом)

- Довжина ствола, мм: 620 (СВД, загальна); 547 (СВД, нарізна частина); 565 (СВДС)

- Ширина, мм: 88

- Висота, мм: 230

Патрон СВД - 7,62×54 мм R

Калібр СВД - 7,62 мм

Скорострільність СВД - 30 пострілів/хв (бойова)

Швидкість кулі СВД - 830 м/с (СВД); 810 м/с (СВДС)

Прицільна дальність СВД - 1200 м (відкритий приціл); 1300 м (оптичний приціл); 300 м (нічні приціли НСПУМ і НСПУ-3)

Ємність магазину СВД - коробчатий магазин на 10 патронів

Максимальна дальність - 1300 (прицільна); 3800 (убивча дія кулі)

Принципи роботи: Поворотний затвор, відведення порохових газів

Приціл: відкритий секторний (резервний), довжина прицільної лінії - 587 мм, є кріплення для встановлення оптичних (наприклад, ПСО-1) або нічних (наприклад, НСПУ-3 або НСПУМ) прицілів.

СВД - снайперська гвинтівка Драгунова 7,62-мм (Індекс ГРАУ - 6В1) - самозарядна снайперська гвинтівка, яку розробила в 1957-1963 роках група конструкторів під керівництвом Євгена Драгунова, прийнята на озброєння Радянської Армії 3 липня 1963 року разом з оптичним прицілом ПСО-1.

Боєприпаси та комплектація

Для стрільби з СВД застосовують гвинтівкові набої 7,62×54 мм R зі звичайними, трасувальними і бронебійно-запалювальними кулями, снайперські набої 7Н1, снайперські бронебійні 7Н14; може також стріляти набоями з експансивними кулями JHP і JSP. Вогонь із СВД ведеться одиночними пострілами. Подача патронів під час стрільби здійснюється з коробчатого магазина ємністю 10 патронів. На дульній частині ствола кріпиться полум'ягасник із п'ятьма поздовжніми прорізами, що маскує постріл і оберігає від забруднення ствола. Наявність газового регулятора для зміни швидкостей відкату рухомих частин забезпечує надійність гвинтівки в роботі.

Малосерійно для СВД виробляли тактичний глушник-пламегасник, відомий як ТГП-В, розроблений НВО "Спеціальна Техніка і Зв'язок", з кріпленням поверх штатного пламегасника, проте його ефективність була досить спірною.

Принцип дії

Під час пострілу частина порохових газів, що слідують за кулею, спрямовується через газовідвідний отвір у стінці ствола в газову камеру, тисне на передню стінку газового поршня і відкидає поршень із штовхачем, а разом із ними і затворну раму в заднє положення.

Під час повернення рами затвора назад затвор відкриває канал ствола, витягує з набійника гільзу і викидає її зі ствольної коробки назовні, а рама затвора стискає поворотну пружину і взводить курок (ставить його на взвод автоспуску).

У переднє положення рама затвора із затвором повертається під дією поворотного механізму, затвор водночас досилає черговий патрон із магазина в патронник і закриває канал ствола, а рама затвора виводить шептало автоспуску з-під взводу автоспуску курка і курок стає на бойовий взвод. Замикання затвора здійснюється його поворотом вліво і заходженням бойових виступів затвора у вирізи ствольної коробки.

СВД із пластмасовими прикладом та цівкою, оптичним прицілом ПСО-1

Точність і купчастість

Коли СВД брали на озброєння, снайперського патрона до неї ще не було, тому згідно з "Наставлением по стрелковом делу" купчастість гвинтівки перевіряють стрільбою звичайними патронами з кулями зі сталевим сердечником, і її вважають нормальною, якщо під час стрільби чотирма пострілами з положення лежачи на дальність 100 м усі чотири ураження розташовані в колі діаметром 8 см.

У 1967 році на озброєння було прийнято снайперський патрон 7Н1. Під час стрільби цим патроном розсіювання становить (залежно від кроку нарізів) не більше 10-12 см на дистанції 300 м.

Спочатку СВД випускали з кроком нарізів ствола 320 мм, аналогічним спортивній зброї, що забезпечує найкращу купчастість стрільби. Однак із таким кроком розсіювання бронебійно-запалювальних куль Б-32 збільшується вдвічі. Унаслідок цього 1975 року було вирішено змінити крок нарізів на 240 мм, що погіршило купчастість стрільби на 25% (під час стрільби звичайними патронами на дальність 100 м допустимий діаметр кола влучання збільшився з 8 см до 10 см).

Дальність прямого пострілу становить:

- по головній фігурі, висотою 30 см - 350 м,

- по грудній фігурі, висотою 50 см - 430 м,

- по фігурі, що біжить, висотою 150 см - 640 м.

Приціл ПСО-1 розрахований на стрільбу до 1300 метрів. Зазвичай вважається, що на такій дальності можна ефективно стріляти тільки по груповій цілі, або вести побіжний вогонь.

Неповна розбірка СВД

1 - ствол зі ствольною коробкою, прицільними пристосуваннями та прикладом; 2 - рама затвора; 3 - затвор; 4 - кришка ствольної коробки зі зворотним механізмом; 5 - ударно-спусковий механізм; 6 - запобіжник; 7 - газова трубка; 8 - газовий регулятор; 9 - газовий поршень; 10 - штовхач; 11 - пружина штовхача; 12 - накладки цівки; 13 - магазин.

Головною складністю під час стрільби на велику дальність є похибки підготовки вихідних даних для стрільби (це стосується всіх снайперських гвинтівок). На дальності 600 метрів серединна помилка за висотою (у визначенні дальності, що дорівнює 0,1% дальності) - 63 см, серединна помилка в бічному напрямку (визначення швидкості бічного вітру, що дорівнює 1,5 м/с) - 43 см. Для порівняння, серединне відхилення розсіювання куль для найкращих снайперів для 600 м - по висоті 9,4 см, бічне 8,8 см.

Снайперська пара 10-го ОЗСП ГУР МО