Середній танк Т-62, частина 1

Неодноразово при перегляді новин або з інших інформаційних каналів почав стикатись з тим, що наш ворог почав розконсервовувати танки серії Т-62 та планує ще долучити 800 одиниць техніки. Хоча хто слідкує за ворогом знає, що модернізовані версії постачались в Сирію для підтримки діючого режиму. Одне відомо точно що модернізація 800 одиниць техніки заплановано розтягнути на три роки, танки входять до складу мобілізаційного резерву і потужностей для виготовлення застарілих версій немає, а якщо якимось чином зможуть налагодити виготовлення техніки, то масштаби без мобілізації підприємств буде незначна. Нижче зібрано інформацію про дану модель її переваги та недоліки.

Тактико-технічні характеристики танка:

Бойова маса: ……………37 т (з гусеницями ГМШ - 37,5);

Екіпаж: ………………………………………………..4 чол;

Габаритні розміри, мм:

довжина з гарматою вперед: ………………………...9335;

довжина з гарматою назад: ……………………….....9068;

довжина корпусу по грязьових щитках: ……………6630;

ширина: ……………………………………………….3300;

висота (по даху командирської башти): …………....2395;

висота із зенітним кулеметом: ……………………....3000;

ширина колії (відстань між серединами гусениць):..2640;

довжина опорної поверхні: ………………………….4230;

кліренс: ………………………………………………..43;

Максимальна товщина броні, мм:

лоб корпусу: …………………………………………...100;

борт корпусу: ………………………………………..15-79;

корма: ……………………………………………………46;

лоб башти: ……………………………………………..188;

борт башти: …………………………………………….153;

Озброєння:

гармата:………... гладкоствольна 115-мм 2А20 (У5-ТС);

додаткове: …………….....7,62-мм кулемет ПКТ (СГМТ);

боєкомплект: ……...40 унітарних пострілів, 2500 набоїв;

двигун: …………….В-55В, дизельний, V-подібний,

12-циліндровий, рідинне охолодження, 580 л.с.;

макс, швидкість руху по шосе, км/год: ………………..50;

середня швидкість руху, км/год:

по ґрунтовій дорозі: ……………………………….22 – 27;

по шосе: …………………………………………….32 – 35;

Запас ходу з паливом, км:

по шосе: …………………………………………….до 450;

ґрунтовою дорогою: ……………………………….до 320;

Подолання перешкод:

кут підйому, град: ……………………………………….32;

висота стінки, м: ………………………………………...0,8;

ширина рову, м: ………………………………………...2,85;

глибина броду, м: ………………………………………..1,4;

питомий тиск, кг/см2: ………………..0,75 (з ГМШ - 0,77);

питома потужність, л.с./т: ……………..15,7 (з ГМШ-15,4);

Історія створення

До кінця 1950-х років основним озброєнням масових радянських середніх танків від Т-54 до Т-55 була 100-мм нарізна гармата Д-1, яка була створена ще в 1944 році. Процес її модернізації, що здійснювався в ці роки і призвів до появи артсистем Д-10ТГ і Д-10Т2С. У боєкомплект входили постріли із застарілими осколково-фугасними та бронебійними снарядами ОФ-412, БР-412, БР-412Б та БР-412Д. Причому лише останній був розроблений після війни на зразок трофейних німецьких боєприпасів.

Внаслідок гармати сімейства Д-10 вже не могли ефективно боротися з новими зразками англійських та американських танків.

Тож у березні 1954 року у ОКБ-9 під керівництвом Ф.Ф.Петрова створили дослідний зразок 100-мм нарізної гармати Д-54 з початковою швидкістю бронебійного снаряда 1015 м/с. До жовтня 1954 року на заводі № 183 у Нижньому Тагілі (УВЗ) цю гармату встановили в дослідний зразок середнього танка Т-54М (об'єкт 139).Його випробування проходили у 1954 – 1955 роках. Тим часом для зброї в ЦНДІ-173 розробили двоплощинний

стабілізатор «Блискавка», вона одержала позначення Д-54ТС і була встановлена ​​в танк «об'єкт 140». Слід наголосити, що всі роботи з розміщення нової гармати в Т-54М та «об'єкт 140», які здійснювалися на УВЗ під керівництвом головного конструктора Л.М.Карцева, мали ініціативний характер.

(Леонід Миколайович Карцев народився 1922 року в с.Скомове Гаврилово-Посадського району Іванівської області. Учасник Великої Вітчизняної війни 1941 - 1945 років. З 1953 по 1969 – Головний конструктор Уральського вагонобудівного заводу. Лауреат Державної премії СРСР (1969 р.), генерал-майор у відставці, кандидат технічних наук.)

Справа в тому, що офіційно згідно з постановою уряду, дослідно-конструкторські роботи зі створення танка з новою гарматою вело КБ під керівництвом О.О.Морозова в Харкові. Гармата Д-54ТС була встановлена на перший зразок харківського "об'єкта 430" - прототипу "шістдесятчетвірки", який передбачалося запустити в серійне виробництво на всіх танкових заводах країни. Тому роботу тагільчан керівництво ДБТУ та ГРАУ сприймало як конкуренцію і, певною мірою, як перешкоду харків'янам, хоч і не припиняло її. До лютого 1960 року гармата Д-54ТС витримала повторні полігонно-військові випробування, на яких, втім, не обійшлося без проблем. Зокрема, у військових викликало нарікання дульне гальмо […Зимой он поднимал снежное облако, летом — пыльное или песчаное. Все это плохо влияло на защитные стекла приборов, а главное — мешало из танка наблюдать за результатами стрельбы. Возникал вопрос и о влиянии дульной волны на пехоту сопровождения и на десант на броне танка…]. Втім, гармата Д-54ТС не пішла в серію з іншої причини. Восени 1958 року представники ГРАУ показали Н.С.Хрущову нову 100-мм гладкоствольну протитанкову гармату Т-12 «Рапіра». Її бронебійний снаряд мав у півтора рази більшу швидкість та бронепробивність, порівняно зі 100-мм нарізною гарматою. В ході деяких конструкторських рішень разом із нарізами у Д-54 прибрали і дульне гальмо. Так з'явилася перша у світі гладкоствольна танкова гармата У-5ТС «Молот» (індекс ГРАУ 2А20). Після встановлення її в об'єкт 165 він отримав позначення об'єкт 166. Протягом 1959 року було зроблено кілька дослідних зразків. До осені 1960 машини успішно пройшли полігонні випробування. Комісія, яка їх проводила, рекомендувала прийняти танк на озброєння. Ефективність гармати У-5ТС була вищою, ніж у — 100-мм протитанкової гладкоствольної гармати Т-12.

(Дослідний зразок середнього танка "об'єкт 140". Ця машина озброєна 100-мм гарматою Д-54ТС)

Крім гладкоствольного гармати «родзинкою» нового танка стала цільнолита башта. Танки сімейства Т-54/55 мали литі башти з вареними катаними дахами, основи люків кріпилися до даху болтами. Усе це були, з погляду снарядостійкості, ослаблені зони. За техумовами броня башти «тримала» бронебійний снаряд на відстані півтора калібру від зварного шва або болтового з'єднання. На нову машину вирішили спробувати встановити повністю литу башту. Через три місяці виготовили її перший дослідний екземпляр.

(Т-62 випуск 1962 р.)

У ході випробувань «об'єкта 166» виявилася одна обставина. За необхідного темпу стрільби загазованість бойового відділення вдвічі перевищувала норму. Було запропоновано впровадити механізм викиду стріляних гільз. Принцип його роботи був таким: екстрактована гільза (а для гармати У-5ТС використовувалися два типи гільз - сталева масою 7,95 кг і латунна масою 8,45 кг) потрапляла в пастку механізму викиду, в задній частині башти відкривався спеціальний люк та гільза пружиною викидалася назовні, після чого люк закривався. В час пострілу під час відкату гармати механізм зводився для чергового кидка. Випробування показали, що цей пристрій дозволив скоротити загазованість у танку більш ніж удвічі і позбавив екіпаж необхідності укладати гільзи на місце використаних пострілів.

Тим часом Міністерство оборони на початку січня 1961 року, поклав край усім зволіканням з «об'єктом 166». Справа в тому, що ще в 1958 році на озброєння англійських танків «Центуріон» була прийнята 105-мм нарізна гармата L7, що мала дуже довгий ствол у 62 калібра і величезний на той час тиск у канал ствола - 5500 кг/см². Підкаліберний 105-мм снаряд мав початкову швидкість 1470 м/с і за бронепробивністю значно перевершував снаряди радянських 100-мм гармат. І все б нічого — адже «Центуріон» вироблявся в порівняно невеликих кількостях, але у 1960 році в США почали серійний випуск основного танка М60, також озброєного 105-мм гарматою. У ФРН та Франції цю зброю планувалося встановити на перспективні танки «Леопард» та АМХ-30.

(Підрозділ танків Т-62 перед маршем, 1970-ті роки)

В липні 1961 року на засіданні ВПК, яке проводив заступник голови Ради Міністрів СРСР Д.Ф.Устинов, було надано згоду постановки «об'єкта 166» на виробництво з липня 1962 року. 12 серпня 1961 року вийшла ухвала ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР № 729-305 «Про прийняття на озброєння Радянської Армії середнього танка Т-62».

У 1961 році завод № 183 виготовив партію з 25 машин, що надійшли до Прикарпатського військового округу. 1 січня 1962 року завод було зупинено на шість місяців для переобладнання зварювального конвеєра в корпусному цеху, заміни карусельних верстатів для обробки погону башти та проведення інших заходів щодо підготовки виробництва. З 1 липня 1962 року розпочався масовий випуск танка Т-62. Ця машина, в порівнянні зі своїм попередником танком Т-55, мала цілу низку конструктивних особливостей. На ній встановили гладкоствольну гармату 115-мм У-5ТС з двоплощинним стабілізатором «Метеор»; цільнолиту башту з діаметром погону у 2245 мм (у Т-55 - 1816 мм); механізм викиду стріляних гільз через люк у кормовій частині башти; змінили кріплення гармати, прицілу та спареного кулемета у башті; збільшили довжину корпусу на 386 мм, а висоту – на 27 мм; нахил кормового листа зменшили з 17 ° до 2 °; для забезпечення необхідного кута зниження гармати дах корпусу від башти у бік корми мала нахил 3 ° 15 ', а в бік носа - 0 ° 30'; для захисту погону башти та люка командира від прямих попадань куль приварили броньові кільця перетином 10x30 мм; ліквідували курсовий кулемет; конструктивно змінили механізм повороту башти; прилад спостереження ТПКУБ замінили на комбінований командирський прилад ТКН-2 "Кармін"; встановили малогабаритний форсунковий підігрівач підвищеної теплопродуктивності, 19-дисковий фрикціон з гідропневматичним приводом управління, що виключав зайве буксування дисків у процесі роботи і зменшує зусилля на педалі, гальмівні колодки із пластмаси на стрічках гальма повороту; для підвищення плавності ходу танка динамічний хід опорних котків збільшили зі 142 до 162 мм; за рахунок подовження опорної поверхні гусениць знизили питомий тиск на ґрунт до 0,75 кг/см², а також внесли низку інших дрібніших удосконалень.

(схема бронювання Т-62)

Серійний випуск танку Т-62 здійснювався Уралвагонзаводом до 1973 року, коли на складальному конвеєрі його змінив танк Т-72. За 10 років виробництва було виготовлено близько 20 тис. «шістдесят двійок». Єдиною серійною модифікацією Т-62 став командирський танк Т-62К, який відрізнявся від лінійної машини встановленням додаткової радіостанції Р-112, танкової навігаційної апаратури ТНА-2 та зарядного агрегату АБ-1-П/ЗО-У. Було додано один комплект чотириметрової штирьової антени, змінено кріплення сидіння заряджання, а також внесено деякі зміни до схеми електрообладнання, розміщення боєкомплекту та ЗІП та компонування апаратів ТПУ. Боєкомплект зменшили на чотири артпостріли та на три коробки зі стрічками для спареного кулемета.

(Танк Т-62 випуску 1972 року. Головною зовнішньою відмінністю стала установка великокаліберного зенітного кулемета на люкі заряджаючого)

Кінець першої частини.