.png)
Під час проведення Берлінського конгресу 1878 року була підписана міжнародна угода за підсумками якої Австро-Угорщина отримала мандат на окупацію та адміністрування Боснії та Герцеговини, при збереженні формального суверенітету Османської імперії. Розглядаючи цю територію як плацдарм для посилення свого впливу на Балканах, у жовтні 1907 року Відень анексував її, що привело до загальноєвропейської політичної кризи. Незважаючи на успіх дипломатії у подоланні загрози великої війни, відбулось суттєве загострення відносин Австро-Угорщини з Сербією, яка мала власні інтереси на Боснію і Герцеговину, розглядаючи їх як частину майбутньої югославської держави. Також відомо що частина південних слов'ян, що проживали на цих землях, не хотіли жити в Австро-Угорщині та прагнули приєднати ці землі до сусідньої Сербії, яка нещодавно здобула незалежність.
Військові успіхи Белграда у двох Балканських війнах 1912-13 років, які дали змогу приєднати Косово та Македонію, активізували сербських націоналістів як у самій Сербії, так і за її межами — протягом кількох років членами таємних терористичних організацій було здійснено кілька, переважно невдалих, замахів на Автро-Угорських урядовців у Хорватії та Боснії. Серед таких організацій була і заснована на початку століття в Белграді "Чорна рука", що сповідувала ідею створення "Великої Сербії" і брала участь у вбивстві 11 червня 1903 року короля Сербії Олександра І Обреновича й організації в 1911 році замахів на губернатора Боснії генерала Оскара Потіорека та австрійського імператора Франца Йосифа I.
Метою організації "Чорна рука" було звільнення сербів, що перебували під владою Австро-Угорщини, а її вождем був полковник Драгутин Димитриєвич, на прізвисько "Апіс", начальник сербської контррозвідки. Ця організація мала тісні зв'язки зі створеною у 1912 році "сербохорватською прогресивною" організацією "Млада Босна", що боролась за приєднання Боснії і Герцеговини до Великої Сербії, а також сформувала в Австро-Угорщині власні підпільні підрозділи.
Членом такого підрозділу був і 22-літній колишній шкільний вчитель Данило Іліч, що у 1913 році переїхав з Сербії до своєї матері у Сараєво, де працював журналістом місцевої газети. Прихильник радикальних дій, він досить швидко вийшов на перші ролі серед підпільників і домігся аудієнції у полковника Димитриєвича, з яким зустрівся у Белграді. За результатами їх перемовин сербський майор Воіслав Танкосич у січні 1914 року в Тулузі організував зустріч бажаючих "відродити революційний дух Боснії". Серед присутніх на ній був 27-річний продавець столярних виробів Мухамед Мехмедбашич, який взявся вбити Оскара Потіорека. Проте й другий замах на намісника Боснії і Герцоговини зазнав фіаско. Отримавши 300 крон і шведський ніж з отруєним лезом, Мехмедбашич пароплавом з Франції дістався Дубровника, звідки потягом вирушив до Сараєво, але вже на під'їзді до міста, перелякавшись коли у вагон зайшли жандарми, що (як виявилось згодом) шукали злодія та викинув ніж.
І ось під час проведення ще однієї зустрічі 26 березня між Ілічем та Мехмедбашичевичем була обрана нова ціль, а саме спадкоємець Австро-Угорського престолу ерцгерцог Франц Фердинанд, що влітку планував прибути у Боснію з інспекцією імперських військ. Через складність запланованої операції до її реалізації було залучено ще шістьох осіб: трьох боснійських сербів і трьох сербів з Белграда, які з шістьма гранатами, п'ятьма пістолетами і набоями до них нелегально перетнули кордон і 3 червня дістались боснійського міста Тузла. Куратор теракту Танкосич спорядив виконавців також грошима і таблетками з ціанідом на випадок непередбачуваних і крайніх обставин.
27 черням 1914 року Іліч провів остаточну нараду зібравши всіх учасників операції та тим самим познайомивши їх між собою. Він роздав зброю і провів інструктаж, завершивши його палкою промовою про необхідність проявити хоробрість заради високої мети. А зранку, 28 червня 1914 року всі учасники операції, Мухамед Мехмедбашич, Васо Чубрилович, Неделько Чабринович, Цвєтко Попович, Тріфко Грабеж і Гаврило Принцип зайняли наперед визначені позиції по маршруту слідування кортежу Франца Фердинанда, а Іліч залишив за собою функції координатора, гуляв містом і підбадьорював товаришів.
Проте незадовго до 10 ранку все того ж 28 червня в неділю Франц Фердинанд з дружиною прибули до Сараєва потягом. Але через погану організацію зустрічі візит ерцгерцога стався ряд фатальних помилок і прикрих збігів обставин. Замість шести машин на вокзалі його зустріло лише три, через що частина офіцерів служби безпеки не змогла супроводжувати Фердинанда і його дружину Софію, які їхали у кортежі останніми в авто з відкидним верхом. Також того дня серби відзначають своє головне національне свято — Відован, — тому було вирішено містян не дратувати і військових до заходів безпеки не залучати, обмежившись лише 60-ма поліцейськими, яких було явно замало для великого міста.
Перша засідка по маршруту імперського візиту Івічем була влаштована біля кафе "Мостар", де з гранатою чатував Мехмедбашич. Але він перенервував і прогавив проїзд кортежу. Наступний за маршрутом кортежу був учасник операції Чубрилович який мав при собі пістолет та гранату, але він також не справився з завданням. Потім в проїжджаючий автомобіль з Францом Фердинандом і його дружиною вздовж ріки Міляцка о 10:10 Неделько Чабринович кинув гранату, але вона відскочила від авто і розірвалась позаду, поранивши до 20 випадкових людей. Після цього Чабринович проковтнув пігулку з отрутою яку отримав завчасно, але вона не спрацювала і викликала тільки блювоту. Він спробував стрибнути до річки, але його схопив натовп, жорстоко побив та передав до рук правосуддя. Інші змовники нічого не змогли зробити, оскільки натовп затулив машини собою.
Кортеж Франца Фердинанда не зупинився на місці вибуху та поїхав до міської ратуші, де збуджений Франц Фердинанд перервав вітальну промову мера Фехіма Курчича словами "Я приїхав до вас з візитом, а мене зустріли бомбами. Це обурливо". Закінчивши свою промову та трохи заспокоївшись один з придворних його свити, барон Морсі, запропонував йому поїхати з міста, але Франц Фердинанд вирішив продовжити поїздку містом. В короткий час був узгоджений новий маршрут руху, щоб уникнути людного центру міста, але по невідомій причині цей план своєчасно не був доведений водієві машини в якій був Франц Фердинанд.
Сівши в машини та почавши рух за старим маршрутом, водій головної машини почув крики та накази від генерала Оскара Потіорека (який і затвердив новий маршрут руху) розвернути машину і їхати іншим маршрутом. Пригальмувавши біля магазину "Делікатеси Моріца Шиллера" де саме перебував ще один учасник операції, а саме Гаврило Принцип водій почав повільно розвертати машину. Принцип підбіг до машини та вистрілив з пістолета Browning M1900 дружині Франца, Софії у живіт, а потім Францу Фердинанду в шию. Після цього Гаврило Принцип спробував використати отруту, але вона знову не спрацювала та його знудило. Потім він хотів застрілитися, але він не зміг цього зробити і люди підбігли, відібрали у нього пістолет. Його побили — так жорстоко, що у в'язниці йому довелось ампутувати руку.
Сам Франц Фердинанд та його дружина були перевезені до резиденції губернатора, однак дорогою померли. Спочатку Софія яка отримала поранення в живіт, а потім ерцгерцог з перервою у декілька хвилин. Куля влучила йому в яремну вену. Їх тіла були доправлені в Трієст, звідти спеціальним поїздом — у Відень, де після дуже скромної церемонії за участі виключно імператорської родини ерцгерцог і його дружина були поховані у церкві замку Артштеттен, оскільки чеська графиня, уроджена Софія фон Хотек, за статусом не мала права на склеп Габсбургів у віденській церкві Капуцинів.
Затримані виконавці вбивства Чабринович і Принцип виказали усіх співучасників теракту, які (за виключенням Мехмедбашича, що зумів утекти до Чорногорії) досить швидко були знайдені. І ось всі шестеро змовників були заарештовані. Разом з іншими причетними до справи, що в тій чи іншій мірі брали в ній участь, вони 12 жовтня 1914 року постали перед судом за звинуваченням у змові з метою вбивства і державній зраді.
Оголошеним 28 жовтня вироком п'ятеро чоловік були засуджені до страти через повішення (двоє були помилувані імператором й засуджені до 20 років і пожиттєвого терміну, Данило Іліч, Веліко Чубрілович і Михайло Йованович — страчені 3 лютого 1915 року), дев'ятеро — виправдані, решту одинадцятеро — засуджені до різних термінів ув'язнення. Серед тих, хто уник смертної кари, були і неповнолітні Чабринович та Принцип, яких засудили до 20 років ув'язнення. Вони утримувались в суворих умовах чеської тюрми Терезін й померли від туберкульозу через два і чотири роки, відповідно.
Проведений замах на спадкоємця престолу викликав великий резонанс і спричинив антисербські заворушення, які того ж 28 червня охопили Сараєво, а наступного дня — хорватський Загреб і решту Боснії. Проведене розслідування виявило причетність до вбивства Франца Фердинанда сербських спецслужб, що дало підстави Відню 23 липня оголосити Сербії ультимативні вимоги проведення за австрійської участі розслідування діяльності сербських офіційних осіб, заборони антиавстрійської пропаганди і розпуску сербської націоналістичної партії "Народна оборона". Але він був відхилений і через два дні Австро-Угорщина розпочала часткову мобілізацію та 28 липня 1914 року оголосила Сербії війну. Її підтримала Німеччина, яка у свою чергу ультимативно зажадала від Франції і Росії "заради безпеки Європи" припинити "приготування до війни проти Австро-Угорщини". Погрози Берліна Парижем і Петроградом були проігноровані, і 2 серпня Німеччина оголосила війну Росії, 3 серпня — Франції і Бельгії, на боці яких 4 серпня виступила їх союзниця по Антанті Великобританія. Це стало початком Першої світової війни.
Додатковий матеріал взятий з джерела - https://www.jnsm.com.ua/, https://www.radiosvoboda.org/ та https://www.ar25.org/.
Comments