Самозарядний карабін Симонова

Адаптував, переклав та покращив @ddd_spetz

Самозарядний карабін Симонова (СКС, Індекс ГРАУ — 56-А-231, за кордоном також відомий як СКС-45) — радянський самозарядний карабін конструкції Сергія Симонова, який був взятий на озброєння в 1949 році.

ТТХ СКС

Довжина: 1260 мм (зі багнетом у бойовому положенні) та 1020 мм (у похідному положенні)

Довжина ствола: 520 мм

Маса: 3,75 кг (без набоїв)

Калібр: 7,62×39 мм

Початкова швидкість польоту кулі: 735 м/с

Ефективна дальність: 400 м

Ємність магазину: 10 набоїв

Історія

Після прийняття в 1943 на озброєння проміжного набою 7,62 × 39 мм розгорнулися роботи зі створення нової системи стрілецького озброєння під цей набій. Перші зразки СКС під набій 7,62 × 39 мм були створені Симоновим до кінця 1944 року на основі карабіна, розробленого ним же в рамках конкурсу на новий карабін ще в 1940–1941 роках, який не надійшов у виробництво через евакуацію заводів. Крім набою ознаками нового карабіна стала нова конструкція багнету, відсутність дульного гальма-компенсатора, та з'ємна газова камора. Невелика партія нових карабінів проходила випробування в чинних частинах 1-го Білоруського фронту на початку 1945 року, а також поставлялася на курси «Постріл». Дана зброя отримала позитивні відгуки, проте доведення карабіна тривали аж до 1949 року, коли СКС надійшов на озброєння Радянської Армії.

Протягом десятиліття СКС стояв на озброєнні армії поряд з автоматом Калашникова та ручним кулеметом Дегтярьова. Всі три зразки під проміжний набій істотно доповнювали один одного, мали певні переваги та недоліки. Так, наприклад, АК за рахунок можливості стрільби чергами створював велику густоту вогню, що збільшувало ефективність стрільби на невеликих відстанях, а також при веденні вогню по групових цілях. Водночас, прицільна лінія та ствол СКС на 10 і 10,5 см відповідно довші, ніж у АК, що позитивно позначилося на влучності. За рахунок автоматизації заряджання та можливості поповнювати магазин за допомогою обойми карабін задовольняв всі вимоги щодо ведення бою на середніх та дальніх дистанціях.

До кінця 50-х років, з метою уніфікації стрілецької зброї в Радянській Армії, було прийнято рішення про повсюдну заміну в стрілецьких частинах карабінів автоматами. На думку командування, поряд з безперечною перевагою АК у високій щільності вогню стрілецьких підрозділів, перевагою СКС у веденні одиночного вогню можливо знехтувати, оскільки в сучасному бою останній фактор вже не відігравав вирішальної ролі. Проте, СКС до кінця 80-х років перебував на озброєнні низки інженерних, військово-будівельних частин, частин забезпечення, де ведення вогневого бою не було основною задачею. Останнім часом СКС завдяки своїм естетичним якостям, використовується як парадно-церемоніальна зброя.

Також СКС постачався на озброєння до багатьох країн Азії та Африки і широко застосовувався у збройних конфліктах 50-70-х років, у тому числі в Корейській та В'єтнамській війні. Цим карабіном радянського чи китайського виробництва забезпечувалися найбільш боєздатні частини В'єтконга, а під час бойових дій було підтверджено відповідність СКС вимогам війни в джунглях. Власне карабін мав навіть надлишкову вогневу міць, оскільки зіткнення з військовиками супротивника проходили на дистанціях, значно менших, ніж дальність ефективної стрільби з СКС. Також була відзначена вища швидкострільність зброї порівняно зі звичайними магазинними гвинтівками, що відігравало важливу роль у швидкоплинних боях.

Як це часто траплялося зі зразками радянської зброї, в країнах соцтабору було налагоджено виробництво ліцензійних копій карабіна: Тип 56 (КНР), Karabiner-S (НДР), Тип 59 і Тип 59/66 (югославські варіанти), «Рашид» (єгипетський варіант із зміненою конструкцією ствольної накладки) та інші варіанти.

Усього, з урахуванням радянських та закордонних підприємств, було випущено понад 15 000 000 зразків цієї зброї. У сучасному світі СКС є популярним зразком цивільної зброї (багато в чому завдяки своїй низькій вартості, невибагливості та надійності), так в США було продано до 2 500 000 карабінів, також у продажу є широкий асортимент аксесуарів американського виробництва (складні приклади, оптичні приціли, відокремлені магазини та багато іншого).

Конструкція

Автоматика карабіна СКС працює завдяки відводу порохових газів через газову трубку над стволом. Ствол закривається перекосом затвора. Схожий механізм конструктор застосував ще у протитанковій рушниці ПТР. Затвор розташований в рамі затвора, і з'єднаний з нею виступами. Коли рама рухається вперед, він відправляє патрон в патронник, подальший рух опускає задній зріз, виступи входять у вирізи ствольної коробки і замикають його.

У момент пострілу, коли куля проходить каналом ствола, порохові гази під високим тиском через спеціальний отвір у стінці ствола спрямовуються у газову камору, де приводять у рух газовий поршень, штовхач, а разом з ним і затвор. Затвор, в свою чергу відкриває канал ствола, стискає зворотну пружину й зводить курок. При цьому гільза витягається з патронника та викидається назовні. Далі затвор під дією зворотного механізму повертається вперед, досилаючи новий набій у патронник та закриваючи канал ствола.

Для швидкого наповнення невідокремленого магазину на 10 набоїв використовується обойма. Для використання обойми на рамі затвора є спеціальні напрямні. Після використання всіх набоїв, при порожньому магазині, після останнього пострілу затвор стає на затворну затримку, що знижує час на подальше поповнення магазина набоями.

Прицільні пристосування СКС складаються з прицілу та мушки. Приціл у свою чергу складається з колодки прицілу з пластинчастою пружиною, прицільної планки й хомутика з засувками та пружинами. Колодка прицілу має два сектори для додання прицільній планці певної висоти. На планці нанесена шкала з поділками від 1 до 10 (позначають дальність стрільби в сотнях метрів).

Багнет — клинковий невідокремлено-відкидний, складається із клинка з основою та трубки з пружиною (забезпечує амортизацію багнета для одноманітного бою СКС незалежно від положення багнета).