.png)
Джерело: sprotyvg7.com.ua
1. Завдання розвідки місцевості Основні завдання розвідки місцевості полягають у визначенні: а) прохідності місцевості для бойової і транспортної техніки; б) стану доріг, мостів, шляхопроводів та інших дорожніх споруд; в) характеру водних перешкод та умов їх подолання; г) захисних і маскувальних властивостей місцевості, характеру природних масок і схованок; д) прихованих підходів до об’єктів і переднього краю противника; е) стану водопостачання; є) змін місцевості у порівнянні з картами. Розвідка місцевості організовується та проводиться безперервно, цілеспрямовано і потайно. Важливою вимогою до даних розвідки є також її вірогідність і своєчасність.
2. Способи розвідки місцевості Основними способами розвідки місцевості є спостереження і безпосередній огляд місцевості. Важливі відомості про місцевість отримують за допомогою БПЛА, які застосовують вже на тактичному рівні для вирішення задач військової розвідки. Крім того, дані про місцевість доповнюють вивченням спеціальних карт, військово-географічних описів і довідок про місцевість, а також за свідченнями полонених і опитуванням місцевих мешканців. Розвідка спостереженням ведеться командирами підрозділів, спостережними постами, спостерігачами рот (взводів, відділень) і обслугою чергових вогневих засобів цілодобово, у будь-яку пору року та за будь-якої погоди. Місця для спостереження обираються з метою найкращого огляду місцевості. Вони повинні бути приховані від спостереження і вогню противника. Спостерігачі забезпечуються картами масштабів 1:25 000 або схемами місцевості, біноклями, стереотрубами, віддалемірами, компасами, годинниками, журналами спостереження та засобами зв’язку, а вночі та за умов обмеженої видимості – приладами нічного бачення (рис. 1), тепловізорами і засобами освітлення місцевості. Всі зусилля спостереження повинні бути спрямовані на виявлення підходів до переднього краю оборони противника і визначення району (рубежу), який вигідний для спостереження противником; вивчення природних перешкод і загороджень та шляхів їх обходу; виявлення змін місцевості під час спостереження тощо. При цьому вказуються ділянки та об’єкти, на які необхідно звернути особливу увагу, а також добуті відомості, про які необхідно доповідати негайно.
Спостерігачу вказується сектор спостереження, орієнтири і порядок доповіді результатів спостереження. Після отримання завдання він докладно вивчає місцевість у вказаному секторі, з’ясовує характерні особливості та взаємне положення орієнтирів і місцевих предметів, наносить їх на карту і визначає відстань до орієнтирів.
Якщо карта відсутня, то складається схема місцевості, на якій наносять орієнтири, відстані до яких визначають віддалеміром або окомірно. Карта або схема місцевості використовується для нанесення виявлених об’єктів і цілей, напрямків на них відносно орієнтирів.
Спостереження за місцевістю ведеться спочатку у ближній зоні (до 500м) справа наліво, потім у середній зоні (до 1000м) зліва направо і після цього – у дальній зоні справа наліво. Потім спостереження ведеться у зворотному порядку.
Виявлену ціль або об’єкт вивчають за допомогою оптичних приладів, визначають її місцезнаходження на місцевості відносно орієнтирів і місцевих предметів, доповідають про неї засобами зв’язку і наносять її на карту або схему місцевості.
Розвідка безпосереднім оглядом дозволяє вивчити та оцінити особливості місцевості, її прохідність, захисні і маскувальні властивості, визначити умови ведення вогню та орієнтування тощо.
Безпосередній огляд об’єктів місцевості проводиться з метою отримання додаткових і важливих розвідувальних даних про місцевість і противника у разі недостатньої інформації, отриманої за допомогою БПЛА і тоді, коли є можливість наблизитись до об’єктів, які розвідують, докладно обстежити їх і провести необхідні виміри та розрахунки.
Розвідка безпосереднім оглядом здійснюється розвідувальними дозорами (групами) на марші, у наступі, в обороні при відсутності зіткнення з противником та в інших випадках.
Порядок руху, віддалення та способи дії дозору визначається поставленим йому завданням і залежить від обстановки, що склалася.
Результати розвідки місцевості оформляються на карті або схемі спеціальними умовними знаками. Важливі відомості, які суттєво впливають на пересування своїх військ і військ противника (зруйновані дороги, мости і гідротехнічні споруди, заміновані та затоплені ділянки місцевості, значні пожежі тощо), доповідаються негайно сучасними засобами передачі інформації.
3. Розвідка елементів місцевості
Розвідка елементів місцевості (ділянки ріки, маршруту, лісу, болота тощо) виконується безпосереднім обстеженням молодшими командирами підрозділів або розвідувальним дозором (групою). Під час розвідки окремі об’єкти місцевості фотографують з метою прискорення розвідки, повноти та якості розвідувальних документів.
Розвідка ріки полягає у детальному вивченні характеристики ділянки ріки і навколишньої місцевості в місцях її форсування; визначенні захисних і маскувальних властивостей місцевості в місцях переправи; виборі місць для розміщення пунктів управління і позицій вогневих засобів та ділянок, найбільш придатних для переправи військ різними засобами.
При вивченні берегів визначають їх доступність для спуску до води бойової техніки, особливо в місцях, зручних для організації переправи вбрід, десантних переправ і переправ танків під водою.
Для форсування обирають ділянку ріки з пологим берегом та незаболоченою заплавою, прихованим підходом до ріки і надійним маскуванням від противника. При цьому бажано, щоб берег ріки в місці переправи був вищим від протилежного, що забезпечить зручне спостереження за переправою та її надійне прикриття вогнем артилерії, танків та інших бойових засобів, а також вогневу підтримку наступу підрозділів на протилежному березі.
Об’єкти, які намічені для захвату на протилежному березі, повинні мати надійні підходи до них, а місцевість, що прилягає до ріки – бути придатною для маневру і зосередження підрозділів.
Розвідка обраної для форсування ділянки ріки починається із загального її огляду і підходів до неї (наявність прихованих підходів до ріки, характеристика ґрунту дна і берегів); стрімкість схилів; умови спостереження і ведення вогню; наявність озер, проток, стариць, канав і заболочених ділянок; можливі коливання рівня води при форсуванні.
Крім цього, визначають наявність місцевих переправних засобів, будівельних матеріалів для спорудження і ремонту переправ, наявність гідротехнічних споруд вище і нижче ділянки переправи та їх можливий вплив на форсування ріки у разі їх зруйнування.
У місці наміченої ділянки ріки визначають ширину, глибину і швидкість течії, стрімкість з’їздів і виїздів, ґрунт дна і берегів.
Ширину ріки визначають за великомасштабною картою, окомірно або геометричною побудовою на місцевості, а під час повеней і паводків краще використовувати аерознімки місцевості.
Глибину ріки визначають мотузкою з грузилом або жердиною з нанесеними на неї дециметровими поділками.
Швидкість течії визначають окомірно або за допомогою якого-небудь поплавка (тріски, пучка трави), вираховуючи кількість секунд, за які поплавок пропливе, наприклад, 50м.
Ґрунт дна ріки визначають жердиною: якщо вона входить легко – дно замулене, а якщо з зусиллям – то глинисте або піщане.
Приблизно ґрунт дна можна визначити за швидкістю течії ріки (табл. 1).
Швидкість течії ріки, м/с | Можливий ґрунт дна |
0,1-0,2 | намул |
0,2-0,5 | пісок |
0,5-1,0 | крупний пісок |
1,0-1,5 | щільна глина, гравій |
Більше 1,5 | велике каміння, галька |
Броди визначаються на розширених ділянках ріки, у місцях перепаду води; на наявність броду вказують дороги і стежки, які підходять до ріки з обох берегів. Допустима глибина броду для його подолання залежить також від швидкості течії ріки.
Взимку необхідно визначити товщину льоду і встановити міцність його з’єднання з берегами та можливість провисання над водою.
В результаті розвідки ділянки ріки обирають місця для переправ, визначають підходи до них, обстежують вихідні райони для форсування і маршрути руху до намічених переправ. Всі ці дані наносять на карту або складену по ній схему.
Розвідка маршруту проводиться з метою визначення умов прохідності маршруту бойовими і транспортними (особливо великогабаритними) засобами та можливих перешкод і заходів з їх подолання; визначення маскувальних властивостей місцевості, умов розгортання, розосередження та укриття підрозділів у районах привалів і відпочинку.
Під час підготовки маршруту визначають і вивчають за картою маршрут руху і важливі ділянки, на яких місцевість необхідно обстежити більш детально (місця переправ, шляхи обходу перешкод, рубежі можливого розгортання тощо). На такі ділянки місцевості за картою складають окремі схеми місцевості великого масштабу, на які наносяться з необхідною детальністю результати розвідки маршруту.
При розвідці маршруту на карту (схему) маршруту наносяться об’єкти місцевості, які знаходяться на відстані до 500м від осі маршруту і можуть вплинути на здійснення маршу, а характерні орієнтири (повалене дерево, зруйнована будівля, підбитий танк), які не відображені на карті, бажано фотографувати з позначенням їх положення на карті (схемі). Особливо ретельно визначають і наносять на карту орієнтири на поворотних точках і розгалуженнях доріг, на яких для уникнення у розбіжності подальшого руху, визначають магнітні азимути і також наносять на карту.
Під час руху обстежують прохідність доріг (ширину, матеріал покриття, їх якість), а на ґрунтових дорогах – наявність колій, вибоїн, враховуючи при цьому пору року і можливу зміну погоди.
На дорогах визначають ділянки зі значними підйомами і спусками, малими радіусами поворотів; ділянки доріг, що допускають рух тільки в одному напрямку – на перехрестях доріг, станціях і роз’їздах, а також дороги, що проходять через вузькі дорожні споруди (мости, труби).
Особливу увагу приділяють обстеженню зруйнованих ділянок доріг. Все це у сукупності визначатиме загальну пропускну властивість доріг і тому у цих випадках визначають можливість об’їзду таких перешкод та рух транспорту узбіччям доріг або поза дорогами.
Під час руху визначають характеристики та стан мостів і шляхопроводів (довжину, ширину, вантажопідйомність), дамб і гребель через водні перешкоди, тунелів, галерей та вузьких ділянок на дорогах гірської місцевості тощо. Рухаючись за маршрутом, визначають наявність можливих перешкод, які можуть виникнути в результаті дій противника (засади, завали, пожежі, заміновані та затоплені ділянки), а також намічають шляхи їх обходу. Якщо маршрут прокладено поза дорогами, визначають його прохідність з урахуванням пори року і метеоумов. Повздовж маршруту визначають захисні властивості місцевості та умови маскування від наземного і повітряного спостереження противником.
При обстеженні водних перешкод, через які пролягає маршрут, особливу увагу звертають на наявність переправ і бродів (глибину, ширину, ґрунт дна, стрімкість берегів), а при обстеженні гідротехнічних споруд визначають можливі зони затоплення у випадку їх руйнування.
Якщо розвідка маршруту проводиться взимку, необхідно визначити товщину снігу, а також льоду на ріках, озерах і болотах, через які прокладено маршрут. Особливо ретельно обстежують заглиблення рельєфу (невеликі лощини, долини), які занесені снігом, а також незамерзаючі ділянки боліт і дороги на підйомах і спусках, вкритих ожеледицею.
В результаті розвідки на карту наносять: маршрут руху, дорожні споруди та їх характеристики, можливі шляхи обходу у випадку їх руйнування, перешкоди повздовж маршруту; показують райони, придатні для маскування підрозділів від наземного та повітряного спостереження. Відомості, які неможливо позначити умовними знаками, записують у вигляді легенди на вільному місці карти.
Розвідка лісу ведеться з метою визначення його тактичних властивостей: прохідності бойовою і транспортною технікою, умов орієнтування і ведення вогню, спостереження і маскування, а також умов захисту особового складу та бойової техніки.
При розвідці лісу визначають склад і густоту насаджень, висоту і товщину стовбурів, наявність підліска тощо. Особливу увагу необхідно звертати на упорядкованість лісу, на що вказують наявність у ньому доріг, просік, дренажних канав, а також поділ масиву лісу на квартали, відсутність вирубок, бурелому і сухостою. В такому лісі набагато краще орієнтуватися, здійснювати маневри і керувати підрозділом у бою, ніж у лісах, які заросли чагарниками та з незначною кількістю доріг і просік.
Під час підготовки до наступу спочатку розвідують підходи до лісу, наносять на карту або схему точне накреслення узлісся, а потім обстежують лісові дороги, просіки для прохідності бойовою і транспортною технікою, умови орієнтування, ведення вогню, можливість здійснення маневрів тощо.
Для цього визначають наявність і напрямок доріг та просік, які співпадають із напрямком наступу, відмічають на карті природні чи встановлені штучні орієнтири; визначають магнітні азимути напрямків руху через ліс та ділянки доріг і просік, прохідність яких необхідно покращити; перешкоди для руху військ і можливість їх подолання.
В обороні вивчають маскувальні та захисні властивості лісу, умови ведення вогню і спостереження. Спочатку вивчають підходи до лісу зі сторони противника, а потім детально наносять на карту (схему) узлісся, дороги, просіки, а також інші можливі маршрути руху через ліс ярами, вимоїнами, канавами і чагарниками, які використовують для здійснення прихованих маневрів під час бою.
Передній край оборони розташовувати на узліссі недоцільно – його вигідніше розташовувати перед узліссям або в глибині лісу перед природними перешкодами з використанням вигідних для ведення бойових дій рубежів місцевості (берегів річок, озер, боліт, міжболотних дефіле).
Вогневі позиції для стрільби танків, артилерії та стрілецької зброї вибирають у місцях, звідки можливо вести прицільний вогонь з невеликої відстані на виходах із дефіле, бродів і переправ, перехрестя доріг тощо.
Під час розвідки детально визначають висоту, товщину і густоту дерев. Висоту дерев визначають за формулою тисячної, за тінню або іншим способом (див. п. 5). Товщину дерев визначають на рівні грудей за допомогою шпагату або лозини відомої довжини.
Маскувальні властивості лісу залежать від густоти лісу, яка характеризується зімкнутістю крон, а прохідність лісу залежить від середньої відстані між деревами та товщини стовбурів і породи дерев. Маскувальні властивості лісу, залежно від його густоти наведені в табл. 2.
Класифікація лісу | Середня відстань між деревами, м | Маскувальні властивості |
Густий ліс | до 6 | Підрозділи надійно маскуються |
Ліс середньої густоти | 6-10 | Підрозділам треба маскуватися в окремих випадках |
Рідколісся | 10-15 | Підрозділам треба маскуватися |
На прохідність лісової місцевості суттєво впливає рельєф, річки і болота, характер та зволоженість ґрунтів, наявність чагарників, вирубок, сухостою та буреломів. При розвідці листяного лісу враховують наявність підліска і пору року, тому що його маскувальні властивості після опадання листя взимку майже відсутні, особливо з повітря. При розвідці лісу слід пам’ятати, що у період літньої спеки, коли в лісі багато сухої трави і хмизу, можливе виникнення лісових пожеж – одного з найбільш небезпечних факторів ураження особового складу і бойової техніки. В результаті розвідки лісу на карті або схемі відповідними умовними знаками відображають дороги, просіки, вирубки, буреломи, згарища, завали, заболочені ділянки, яри, обриви, канави, лісосмуги, орієнтири уздовж доріг, напрямки руху поза дорогами, їх магнітні азимути, шляхи обходу важкопрохідних і непрохідних ділянок. Розвідка болота проводиться з метою можливості його подолання та покращення прохідності або обходу важкопрохідних ділянок. Розвідка болота здійснюється не менше ніж двома-трьома розвідниками, з міцними жердинами для пересування через болото і визначення його глибини, а також мотузками для страхування. Під час розвідки болото спочатку оглядають з якого-небудь підвищення або з дерева, встановлюють загальний характер поверхні і рослинності, наявність доріг, стежок, а також рік, озер і канав, які можуть бути надійними орієнтирами. Обстеження болота починають з його окраїни та ділянок, по яких проходять дороги і стежки, ростуть дерева (ознаки, що вказують на їх прохідність). Під час розвідки болота встановлюють місця проходу і компасом визначають азимути напрямку руху для кожної ділянки шляху. Ці дані ретельно перевіряють і записують на карті або схемі. Глибину болота і товщину шару торфу визначають за допомогою жердини. При розвідці заболочених ділянок без шару торфу (лугових і заплавних боліт, солончаків і плавнів) визначають глибину шару води і багнистість дна. Взимку при розвідці болота визначають товщину льоду і снігового покриву, виявляють ділянки, які не замерзають. При цьому слід пам’ятати, що замерзання боліт одразу після випадання великої кількості снігу на лід майже припиняється. Дані розвідки болота і навколишньої місцевості наносять на карту або схему, показуючи уточнене на місцевості накреслення контуру болота, підходи до нього, дороги, стежки, розвідані проходи та їх характеристики. Під час розвідки болота завжди слід пам’ятати, що бойові дії на болотистій місцевості являють собою надзвичайно великі складнощі для військ, особливо, у наступі. Проте досвід ведення бойових дій на такій місцевості свідчить про те, що саме у таких місцях можливе нанесення противнику несподіваних ударів, які можливі лише при детальному вивченні прохідності боліт особовим складом і можливим використанням бойової техніки.
4. Правила складання схем місцевості Для організації бою, управління підрозділом і вогнем, а також для передачі інформації складають бойові графічні документи, які доповнюють, а інколи, і замінюють письмові документи, дозволяють більш наочно відобразити обстановку. На топографічній карті внаслідок її старіння можуть бути відсутні деталі місцевості, які необхідні для управління підрозділами у бою. З цією метою у підрозділах широко застосовуються схеми місцевості – спрощені топографічні креслення невеликих ділянок місцевості, які складають у великому масштабі. Вони складаються за топографічною картою, аерознімком або безпосередньо на місцевості під час розвідки (рекогностування) прийомами окомірного знімання. При складанні схеми необхідно додержуватись встановлених правил: схему орієнтують на аркуші паперу так, щоб противник знаходився у верхній частині аркуша. На схему наносять тільки ті місцеві предмети і форми рельєфу, за якими у подальшому була б можливість якомога точніше нанести бойові порядки своїх підрозділів і цілей противника. Схему складають встановленими умовними знаками, а якщо використовують новий знак, то його пояснюють на полях схеми. При необхідності виконують перспективні малюнки об’єктів місцевості, які розміщують на вільних місцях або на полях схеми з показом стрілкою місцезнаходження на схемі. Замість малюнків на схему можна клеїти фотографії об’єктів. Для точного указання важливих об’єктів на схемі підписують магнітні азимути і відстані до них від місцевих предметів. Масштаб схеми (чисельний або лінійний) вказують під схемою. Якщо схема складена у приблизному масштабі, дається пояснення, наприклад: “Масштаб приблизно 1:6000”. Особливості місцевості, які не показані графічно, подаються в легенді на полях схеми. На схемі, яка складена за масштабом топографічної карти, показуються лінії кілометрової сітки або її виходи за рамку схеми. Основні умовні знаки для складання схем місцевості показано на рис. 2. Інші ж об’єкти місцевості зображають на схемі відповідними умовними знаками із збільшенням їх розмірів у 2-3 рази. Для більш наочного відображення схеми використовують фломастери, а деякі умовні знаки (автомобільні дороги з покриттям, квартали населених пунктів, значні за площею водоймища, ліси та чагарники) підтушовують кольоровими олівцями так, щоб схема якомога більше нагадувала карту. Проте головна вимога до складеної схеми – точне і наочне відображення місцевості й тактичної обстановки.
Населені пункти зображаються чорним кольором замкнутими фігурами із збереженням конфігурації населеного пункту. Квартали підтушовують оранжевим кольором або штриховкою всередині кварталу тонкими лініями. Вулиці і проїзди показують лише ті, до яких підходять автодороги з твердим покриттям або покращені автодороги. Ширина умовного знака вулиці не повинна більше Дорожня мережа викреслюється чорним кольором: залізниці –лінією 1-2мм, автомобільні дороги – двома тонкими лініями шириною між ними – 1-2мм, а ґрунтові дороги (путівці) – лінією 0,2-0,4мм. Ріки викреслюють синім кольором однією або двома лініями, залежно від ширини річки чи площі водоймища. Значні за площею озера, водосховища і ріки, які зображені в дві лінії, підтушовують відповідним кольором. Ліс зображають овалоподібними умовними знаками зеленого кольору. Спочатку пунктиром намічається край лісу з найбільш характерними вигинами, потім креслять напівовали діаметром до 5мм, так, щоб випуклі частини проходили по пунктирах. При зображенні чагарників спочатку викреслюють великий овал (31,5 мм), а потім навкруги – менші овали. Межі чагарників не показують. Рельєф зображають горизонталями коричневого кольору, а деталі рельєфу, які не зображаються горизонталями – відповідними умовними знаками. Позначки висот підписують чорним кольором і лише ті, які вказані у бойових документах. Місцеві предмети-орієнтири, для яких умовних знаків не передбачено, наприклад, пень, зламане дерево, підбитий танк, на схемі показують у перспективі. Підписи назв населених пунктів і висот розміщають паралельно до верхньої (нижньої) сторони схеми прямим шрифтом, а підписи річок, озер, урочищ – нахиленим шрифтом (річок – паралельно до русла, а озер і урочищ – по осі об’єкта). Нахиленим шрифтом виконують підписи, які відносяться до оформлення і пояснень до схеми.
5.Складання схеми місцевості за картою (аерознімком) Залежно від призначення документа і обставин, що склалися, схема місцевості складається у більшості випадків у збільшеному масштабі в такій послідовності. На карті окреслюють у вигляді прямокутника ділянку, яку необхідно нанести на схему (рис. 3). Потім на папері викреслюють прямокутник, сторони якого збільшують у стільки разів, у скільки разів масштаб схеми повинен бути більше масштабу карти і переносять на неї з карти координатну сітку.
Для цього за допомогою пропорційного масштабу визначають відстані від кутів прямокутника до точок перетину його сторін з лініями сітки, наносять ці точки і поруч із ними підписують цифрові позначки ліній сітки, які проходять через них. З’єднуючи відповідні точки, отримують координатну сітку. Після цього окомірно або за допомогою пропорційного масштабу переносять з карти на схему необхідні місцеві предмети і форми рельєфу. Для більш точного нанесення об’єктів квадрати на карті і схемі розбивають на менші лініями, які після викреслювання схеми стирають (рис. 4).
Складання схеми в масштабі аерофотознімка виконують так само як і за картою. Для цього на аерознімок наносять сітку квадратів необхідної величини, за допомогою якої з необхідною точністю переносять елементи місцевості на схему. При цьому нанесення квадратів на схему і перенесення на неї контурів з аерознімка доцільно виконувати за допомогою пропорційного масштабу.
6. Складання схеми місцевості прийомами окомірного знімання
Окомірне знімання місцевості – спосіб топографічного знімання, яке виконується за допомогою планшета, компаса, циркуля і візирної лінійки. Схема місцевості може бути складена прийомами окомірного знімання з однієї або декількох точок стояння.
Знімання з однієї точки стояння виконується способом кругового візування в такій послідовності. Планшет із закріпленим на ньому аркушем паперу орієнтують так, щоб верх схеми був направлений у бік противника або у напрямку дії свого підрозділу. Планшет закріплюють на бруствері окопу, у кабіні автомобіля тощо.
На аркуш паперу з проведеною стрілкою “північ-південь”, зорієнтованою за компасом, наносять точку стояння і, не збиваючи орієнтування планшета, прокреслюють на папері лінії за допомогою візирної лінійки в напрямку на об’єкти місцевості, а на кінцях ліній помічають їх відповідними умовними знаками (рис. 5). Після цього за допомогою бінокля або окомірно визначають відстані до цих об’єктів і відкладають їх у масштабі схеми на відповідних напрямках.
На місці отриманих точок викреслюють умовними знаками або в перспективі відповідні об’єкти (орієнтири), відносно яких потім наносять необхідні деталі місцевості, які знаходяться поблизу точки стояння, між нанесеними об’єктами та поблизу них. Масштаб схеми визначається за відстанню від точки стояння до віддаленого орієнтира. Після цього схема оформляється кольоровими олівцями. На схемі підписують характеристики об’єктів, які можна визначити візуально.
Знімання з декількох точок стояння виконується при складанні схем на значні ділянки місцевості. Місцеві предмети і характерні форми рельєфу наносять на схему засічками, способом кругового візування та іншими способами.
На першій точці круговим візуванням наносять на схему найближчі об’єкти місцевості. Потім прокреслюють пряму лінію в напрямку на другу точку стояння (рис. 6а), з якої буде продовжене знімання, а також прокреслюють і підписують напрямки на об’єкти, які надалі необхідно буде визначити засічкою.
Робота: а) на першій точці; б) на другій точці Після цього, пересуваючись до другої точки, визначають відстань кроками або за спідометром і відкладають її у масштабі схеми на прокресленому раніше напрямку, отримують нову точку стояння, на якій орієнтують планшет у напрямку попередньої точки, і круговим візуванням та засічками наносять на схему об’єкти місцевості. На рис. 6.б показано накреслені напрямки з двох точок стояння. Для забезпечення високої точності нанесення на схему окремих об’єктів засічками знімання виконують з трьох-чотирьох точок. Рельєф знімають одночасно зі зніманням місцевих предметів, помічаючи спочатку характерні точки і лінії (вершини, улоговини, сідловини, обриви, лінії вододілів і водозливів), а потім викреслюють форми рельєфу горизонталями і умовними знаками. Висота перерізу рельєфу береться довільною.
Kommentarer