Ракета Х-25

Авіаційна тактична ракета Х-25 призначена для ураження малорозмірних рухомих і нерухомих наземних і надводних цілей: РЛС і пускових установок комплексів ЗКР, літаків на відкритих стоянках і в легких укриттях, легких мостів і переправ, малотоннажних судів, залізничних ешелонів і інших цілей.

Розробка керованої ракети Х-25 (“Виріб 69”) для оснащення винищувачів-бомбардувальників почалася в ОКБ “Звезда” в 1970 році. Ракета прийнята на озброєння в 1976 році.

Х-25 побудована за аеродинамічною схемою “качка”. У носовому відсіку встановлена головка самонаведення. Другий відсік займають кермові приводи і система управління. Привід рульових машинок керма і елеронів здійснюється від балона зі стисненим повітрям. Третій відсік є основною БЧ типу Ф-25-1М масою 112 кг (80 кг ВР). У четвертому відсіку встановлений твердопаливний ракетний двигун ПРД-228 з бічними форсунками. За ним йде відсік енергозабезпечення. Хвостовій відсік займає додаткова БЧ Ф-25-2М масою 24 кг (13 кг ВР). Обидві БЧ оснащені готовими осколковими елементами.

Ракети застосовуються з пускових пристроїв АПУ-68У/УМ/УМ2/УМ3 на літаках МиГ-27К, Су-17м2, Су-17м3, Су-17М4, Су-24М, Су-25. Для підсвічування цілі застосовується апаратура “Прожектор-1”, “Клен-ПС”, “Клен-ПМ”, “Клен-54”, “Кайра”. Ракета Х-25 виявилася дуже вдалою і в ході серійного виробництва піддавалася мінімальним доопрацюванням. У 1978 році почалися роботи по модернізації Х-25. Було вирішено використати ряд агрегатів і систем ракети Х-27ПС: двигун ПРД-276, БЧ Ф-27, системи управління СКР-73 і енергопостачання. Була залишена тільки одна БЧ, форма рулів і оперення була змінена, а їх ефективність була підвищена за рахунок подовження корпусу ракети. У 1981 році ракети сімейства Х-25М були прийняті на озброєння. З 1992 року поставляються на експорт. Існують такі модифікації: Х-25 (“Виріб 69”, Х-25Л) – базова з лазерною напівактивною ГСН типу 24Н1 і системою управління СКР-71; Х-25МА – з активною радіолокаційною ГСН. Двигун, планер, БЧ, автопілот, система енергопостачання уніфіковані з ракетою Х-27; Х-25МЛ (“Виріб 713”) – модернізована з лазерним наведенням. Оснащена ГСН типу 24Н1 і системою управління СКР-73; Х-25МП (“Виріб 711” – протирадіолокаційна. Оснащена пасивною радіолокаційною системою наведення ПРГС 1ВП або ПРГС-2ВП (в залежності від типу цілі); Х-25МПУ – модернізована протирадіолокаційна. Має ширший діапазон частот ГСН; Х-25МР (“Виріб 714”) – з радіокомандною системою наведення; Х-25МТ – з телевізійною системою наведення; Х-25МТП – з тепловізійною ГСН. На ракетах з протирадіолокаційною системою самонаведення реалізовано принцип “пустив-забув”. Системи з лазерним наведенням потребують від льотчика виконання особливого маневру через те, що потрібно забезпечувати підсвічування цілі за допомогою бортового обладнання, хоча при застосуванні комплексу “Кайра” обмеження значно звужуються. Після захоплення ГСН ракети виявленої і підсвіченої цілі льотчику потрібно лише утримувати її зображення в перехресті прицілу на екрані, автоматично відстежуючи її лазерним променем, здатним навіть “завалюватися” назад по куту місця. У програмно- корегуємому або автоматично-корегуємому стеженні промінь утримується на цілі за участю бортової ЕОМ, а льотчик лише контролює точність підсвічування. При цьому він може виконувати протизенітний маневр, залишаючи ціль в полі зору лазера, що веде автосупровід і опромінення.

Джерело: Довідник ООС