Профілактика нападів на колони

Адаптував, переклав та покращив @ddd_spetz

Багаторічною практикою американських, німецьких, норвезьких та англійських армійських підрозділів встановлено, що при дотриманні певних профілактичних заходів кількість партизанських засідок досить швидко зменшується.

До такої профілактики належить елементарний рух великих колон, з прикриттям належною кількістю бронетехніки, на укріплених машинах. Краще використовувати транспорт із дизельними двигунами - дизель не дає іскри і не заважає роботі радіостанцій. Радіоперекличка повинна йти постійно.

Для профілактики нападу на колони будь-яким чином: тривожними ударами, єгерськими засідками, оперативним шляхом - розосереджуються партизанські сили. Напад на великі і навіть середні колони малими силами проблематичний.

З метою профілактики "знешкоджуються" місця, потенційно придатні для постановки партизанських засідок. Інженерним шляхом зносяться нагромадження місцевих предметів і рослинність біля дороги. Мінуються або обвалюються підривом печери і ущелини, звідки дуже люблять стріляти по колонах партизанські снайпери і кулеметники, а також інші місця, зручні для вогневих позицій. У таких місцях у потрібний час приховано виставити єгерські засідки.

У німецьких єгерів був залізний принцип: вийти в призначену точку раніше партизанів і зайняти позиції на рельєфі вище від потенційної засідки.

Підготовка до маршу і висування на марш проводиться приховано. Підготовка техніки та особового складу не повинна бути наочною. Місцеве населення помічає все і передає, кому треба.

Постійно ведеться контроль і пеленгація чужих засобів зв'язку. Для пошуку засобів радіозв'язку, мін і зброї висуваються пересувні пости поліції з бронетранспортером. Такий пост приховано прикривається з обох боків дороги силами до взводу. З тією ж метою і проти мінування виставляють нічні засідки на дорогах із приладами нічного бачення.

Згідно з американськими інструкціями, хоч би як були натреновані солдати на швидке поспішання і оборонне розгортання, під час виїзду транспорту за межі населеного пункту (або укріпрайону) в безпечному місці обов'язково проводили тренувальне заняття з подальшим оборонним розгортанням. Це називалося "попутними тренуваннями" для "намагнічування" особового складу. У В'єтнамі цей принцип себе більш ніж виправдав. Згідно з німецькою інструкцією, такі дії і подальше наступальне агресивне висування на партизанські позиції "має бути натреноване до рівня колективних рефлексів вовчої зграї, де кожен без команди ватажка знає, що треба робити". Наприкінці другої світової війни німці навчилися боротися з партизанськими засідками і добре "тримали" дороги. У гірських районах Франції, Італії та Югославії вони не сподівалися на послуги провідника. Досконало вивчивши гірський рельєф зони відповідальності, німці організували спеціальні єгерські підрозділи, відповідальні за ту чи іншу дорогу, напрямок або ділянку. Ці ж підрозділи здійснювали бойове прикриття і супровід колон гірськими дорогами. І ці ж підрозділи, досконально знаючи місця і тактику партизанських засідок, вчасно контролювали їх "з тилу". На найважливіших маршрутах для підтримки малих колон, які часто проходять, єгері обладнали тимчасові застави, посилені бронетехнікою і мінометами, на відстані 4-5 км одна від одної, зі стійким зв'язком між заставами, постами і центральною базою.

Приблизно так само діяли і росіяни в Афганістані. На маршрутах стояли застави за 5-7 км одна від одної. Зазвичай це був взвод, посилений танком або БТР. Між заставами підтримувався стійкий радіозв'язок. Одна застава передавала колону іншій. Проводилася безперервна піша розвідка місцевості. Виставлялися приховані посилені секрет-пости в місцях, потенційно можливих для встановлення засідок. Крім того, у найнебезпечніших місцях - на перевалах, в ущелинах, на серпантинах, у "зеленці" - виставлялися тимчасові сторожові застави. Також по дорогах безперервно і приховано пересувалися блукаючі розвідгрупи.

Під час проходження колоною населених пунктів проводилась їхня ретельна зачистка, і велося прочісування прилеглої місцевості, незалежно від ступеня лояльності населення. При підході до вузьких і небезпечних місць у горах бронетехніка висувалася вперед і прикривала колону з боку можливого нападу. Усі панівні висоти з потенційними місцями для встановлення засідок були ретельно пристріляні артилерією. За необхідності на такі висоти висувалися спецпідрозділи. Колони які були численні за складом завжди мали прикриття з повітря. Вертольоти вогневої підтримки перебували на аеродромах у режимі бойового чергування. Під час проходження небезпечних ділянок вертольоти обов'язково перебували в повітрі над колоною.