Проведення колон у зоні бойових дій низької інтенсивності

Адаптував, переклав та покращив @ddd_spetz

У зонах бойових дій низької інтенсивності пересування регулярних підрозділів відбуваються, як правило, у складі транспортних колон. Напади на колони із засідок - улюблений вид дій партизан. Наслідки таких нападів бувають дуже важкими, аж до повного розгрому і знищення колон. Як правило, причиною невиправданих втрат є грубі прорахунки під час проведення колони.

Війна є війна, і не існує тактики, яка гарантувала б прохід колони абсолютно без втрат. Однак, виходячи з порад людей, які реально воювали, можна сформулювати загальні правила проводки колон. Їх дотримання допоможе звести втрати до мінімуму.

Загальна тактика нападу на колону

Засідка на колону може бути організована різними способами - все залежить від властивостей місцевості, а також винахідливості та оснащеності бойовиків. У загальних рисах, напад відбувається таким чином. Оптимальна чисельність партизанів для організації засідки - 25 осіб з 5-6 кулеметами, 2-3 РПО, ручними гранатометами і стрілецькою зброєю. У складі загону має бути сапер, який забезпечить встановлення фугасів і мін. У разі появи колони спочатку підривається фугас, потім по ній завдають масованого удару з РПГ, РПО, стрілецької зброї. Якщо підрозділам колони вдається організувати ефективну протидію нападу, слідує відхід атакуючих під прикриттям спеціально виділених груп бойовиків. Під час відходу бойовики ставлять мінні загородження - це ускладнює їх переслідування.

Нерідкі також обстріли, підриви одиночних фугасів. Ці дії не настільки небезпечні, але теж призводять до втрат особового складу і техніки.

Напад із засідки не відбувається спонтанно. Партизанам потрібен час, щоб висунутися на позиції, встановити міни, замаскуватися. Вони не можуть сидіти на позиціях вічно, тому логічним буде влаштувати засідку в місці частого проходження військових колон, або там, де за розвідданими, колона буде до певного часу. Інформація тут відіграє важливу роль. Партизани намагатимуться її добути будь-якими методами, зокрема й агентурними.

Організація проведення колони

Організація проведення транспортної колони надзвичайно складна. Її потрібно планувати заздалегідь.

Потрібно проаналізувати весь маршрут руху колони: його протяжність, рельєф, метеоумови, засідконебезпечні місця. Виходячи з характеру маршруту, розраховуються швидкість і час руху колони.

Добре, якщо є можливість вибрати один із кількох маршрутів руху - організувати засідки на всіх маршрутах буде важко. Про майбутній маршрут і час висування колони має знати обмежена кількість людей - як правило, офіцери не нижче командирів рот. Необхідно детально продумати взаємодію як між підрозділами в колоні, так і самої колони з авіацією, артилерією, найближчими військовими частинами.

Виділяються підгрупи: охорони, вогнева, саперна, транспортна, евакуаційна. Для кожної підгрупи необхідно визначити: старшого, склад, зв'язок, порядок побудови, сигнали, завдання за тих чи інших обставин. Усі, хто йде в колоні, навіть прикомандировані, повинні мати старшого і певне завдання. Кожен командир повинен знати свій маневр.

До складу колони, окрім вантажівок, включається бронетехніка: БМП, БТР, іноді танки. Кількість і склад бронетехніки залежать від чисельності колони і загальної обстановки. Додатково до складу колони включають зенітні установки на вантажівках, що дають змогу ефективно придушувати вогневі точки противника, бойові машини розмінування або танки з тралами для своєчасного виявлення мін на дорозі. Добре, якщо колону супроводжують вертольоти, але така "розкіш" не завжди доступна. У колоні мають бути артилерійський коректувальник, авіанавідник, сапери.

Вихід колони з розташування краще здійснювати вночі. Вогні на техніці мають бути погашені. Однак це можливо лише за відповідної підготовки командного складу та водіїв.

Під час руху дуже важливо зберігати пильність. Особовий склад перебуває у постійній бойовій готовності. За афганським досвідом, десантників, які вельми серйозно підходили до проведення колон, "духи" воліли не чіпати, тоді як мотострільців били постійно. Тож будь-яка розхлябаність тут неприпустима.

Але головний наголос треба робити на своєчасному виявленні засідок. Основна частина цієї роботи лежить на бойовій охороні. Охорона має бути не тільки спереду, а й з боків колони. Головний дозор працює на відстані 200-250 м від основних сил, бічні - на відстані 25-50 м. Під час підходу до засідконебезпечної ділянки місцевість навколо обстежується спішеними дозорами під прикриттям бронетехніки в зоні 250-300 м з боків від дороги. Сапери обстежують дорогу на наявність вибухових пристроїв. Основна частина особового складу залишається в транспортних засобах у бойовій готовності. Краще не прагнути до швидкості проходження маршруту, а дати дозорам якісно відпрацювати.

Швидкість і нехлюйство доведеться оплачувати кров'ю.

При виявленні засідки дозори підтягуються до основних сил під прикриттям вогню бронетехніки. Проводиться постановка димової завіси, для цього спеціально призначені бійці повинні мати в готовності до застосування димові гранати. Вогнева група пригнічує вогневі точки бойовиків, сковує їхні дії. Викликаються авіація, артилерія, додаткові сили. Тим часом групи охорони починають флангове охоплення бойовиків. Основна частина колони відтягується назад на 500-1000 м (для цього водії повинні добре вміти рухатися заднім ходом), займає кругову оборону і служить базою на весь час бою. Це оптимальна тактика.

Прорив колони на максимальній швидкості занадто ризикований, і тому категорично не рекомендується.