Маневрування Частина 2

Принципова схема похідної побудови.

За невеликої кількості повстанців, структура мінімізується, завдання перекладаються на наявних бійців. Нечисленні групи та поодинокі партизани пересуваються як розвідники дозору.

Похідна бойова охорона.

Під час збору складу перед початком маршу вартові стежать за тим, щоб противник не міг здійснити раптового нападу. За наказом почати марш спочатку висувається бойова охорона.

Командир бойової охорони, отримавши завдання, повинен за картою вивчити місцевість, маршрут руху, перевірити готовність підрозділу, забрати в бійців усі документи, фотографії та листи і передати їх писарю загону, поставити завдання бійцям.

Зіткнення у ході найменше бажане для партизана, а тому для нього важливо забезпечити за собою можливість ухилитися від бою, швидко змінити напрямок руху. За таких умов і похідний порядок набуває форм, що не зобов'язують партизана до певного напрямку.

Охорона повинна:

- Своєчасно доповідати командиру про всі небезпеки і виявлені перешкоди.

- Оберігати загін від раптового нападу супротивника. При зіткненні з дрібними групами противника бойова охорона намагається захопити їх безшумно або знищити зі зброї з глушниками. До відкриття вогню на марші під час несподіваних зіткнень із противником вдаються як до крайнього заходу: істотної користі такий вогонь не дасть, а лише призведе до марної витрати боєприпасів, до демаскування, виявлення, привертання уваги супротивника і до затримки загону.

- Про зустріч із великими силами противника командир охорони негайно доповідає командиру загону, за наказом командира загону він повинен:

- Ухилитися від бою і піти до заздалегідь обумовленого рубежу,

- Або зачаїтися і напасти із засідки одночасно з головними силами,

- Або вступити в бій: зайняти відповідні панівні позиції і стримувати натиск противника доти, доки авангардний підрозділ не розгорнеться до оборони, потім атакувати спільно з головними силами. У цьому разі дії авангарду і головних сил зазвичай поєднуються, звісно, в часі, але не в напрямку. Для партизанів тут важливо не дати противнику підготуватися до бою, використовувати його скутість "похідним порядком", тобто відому залежність головних сил від авангарду. Партизан у цьому відношенні обережніший, він не обумовлює бойову готовність свого загону наявністю авангарду і не розчленовує дії (зав'язування бою авангардом, підхід і розгортання головних сил тощо).

- Або обстріляти, вплутатися в бій і втекти, заманюючи противника втечею в засідку, організовану основними силами.

- Або за необхідності прикривати відхід головних сил у новому напрямку, зокрема застосовуючи для цього хибні рухи: атакувати або обстріляти і відволікти в бік від головних сил. Потім піти самостійно, відірватися від противника і змінити напрямок свого руху. При цьому на шляху проходження доцільно залишати засідки з 2-3 осіб для захоплення і знищення переслідувачів, проводити мінування. Приєднатися до головних сил на заздалегідь обумовленому рубежі.

Командир бойової охорони перед початком маршу ділить особовий склад на групи, позначаючи варти спереду і на флангах, вказує розвідникам і зв'язковим напрямок маршу, повідомляє умовні сигнали і паролі. На флангах і з тилу колону охороняють Бічні і Тильні дозори. При здійсненні маршу попереду повинні діяти розвідники ("Передовий патруль"). З ними встановлюється зоровий зв'язок. Передовий патруль повинен рухатися перед головними силами на відстані видимого зв'язку або 300 метрів вдень. Просування дозорів у розвідці здійснюється кидками і перебіжками. Розвідку необхідно вести непомітно, ретельно маскуючись. На кожному черговому рубежі командир особисто здійснює спостереження.

У поході розвідники постійно тримають зброю напоготові. Вони повинні задавати темп маршу і перевіряти дорогу попереду загону, особливо мости, чагарники, лісові ділянки, окремі будівлі. У тому випадку, якщо розвідник виявляє щось підозріле, він умовним знаком зупиняє загін. Бойова охорона тоді залягає, а його командир з одним-двома повстанцями обережно наближається до розвідника. Після перевірки або усунення перешкоди розвідники й охорона рухаються далі, давши відповідний сигнал загону.

У разі затримання підозрілих цивільних осіб, їм наказують лягти на землю.

Командир бойової охорони встановлює їхні особи, мету і маршрут пересування, розпитує про побачене і почуте в дорозі. Потім він залишає одного бійця сторожити затриманих, поки не пройде вся колона. Коли ж останній стрілець ар'єргарду зникає з очей вартового, той відпускає затриманих, а сам наздоганяє загін.

Великі населені пункти бойова охорона обходить. Якщо потрібно увійти в невелике село або хутір, до нього прямує розвідка, повстанці спочатку обстежують околиці, потім крайні хати і беруть там заручників. Отримавши від них відомості про відсутність противника в даному населеному пункті, приступають до огляду інших будинків. Рух колони через населений пункт здійснюється лише після того, як розвідка подасть сигнал. Під час відходу з села бойова охорона намагається діяти так, щоб жителі не знали, куди вона попрямувала. Великі стежки повстанці проходять по краях, щоб не залишати слідів на землі. На перехрестях виставляють кулеметні застави (або пости), які потім вказують загону напрямок маршу. У разі виявлення в селі противника розвідка подає умовні сигнали. Партизанська група повинна обійти населений пункт, використовуючи як провідників місцевих жителів.

Але провідники не повинні знати, звідки і куди рухається група. Охорона обов'язково оглядає зарості чагарнику, купи хмизу і дерева, щоб своєчасно виявити ворожих снайперів. Невеликі хащі та гущавини проходять тільки дозори, бойова охорона і головні сили їх оминають. Схили й ущелини в горах детально оглядають з обох боків, бо в таких місцях часто бувають засідки. Необхідно взяти під контроль кожну стежку в момент проходження ущелини і зайняти панівні висоти, щоб унеможливити атаки у фланг (тил) при русі згори донизу, обстріл або коригування вогню РВ і А (ракетних військ та артилерії - прим. ред.), авіації, позбавити зручного пункту для керівництва боєм, маневрування сил: охопленням, обходами, відходами, атаками. Вогнева позиція на горі має бути зручною, забезпечувати широкий огляд і обстріл, приховувати вогневий засіб (стрільця) від спостереження противника, виключати наявність у секторі стрільби мертвих просторів і забезпечувати проведення маневру. Забороняється обирати і займати вогневу позицію (місце для стрільби) на гребенях висот (пагорбів, пагорбів), перед місцевими предметами, на тлі яких буде чітко видно силует стрілка.

Під час переходу магістральних доріг і залізничних колій бойова охорона виставляє 2 кулеметні застави (на відстані 200-300 метрів одна від одної).

Головні сили перебігають шосе (колії) ланцюгом. Якщо повстанському загону треба пройти частину маршруту вздовж магістральної дороги, то він робить це вночі, коли інтенсивність руху знижується до мінімуму. І в цьому випадку попереду і позаду кожного відрізка шляху бойова охорона виставляє 2 кулеметні застави. Цей черговий відрізок загін перебігає групами 20-30 осіб. За маскуванням слідів загону особисто спостерігає його командир.

Розвідку повинні вміти вести всі повстанці без винятку. Про наявність ворога в населеному пункті свідчить гавкіт собак, надто пізнє або навпаки передчасне топлення печей. Огляд села чи хутора слід починати від крайніх хат. На присутність противника в лісі вказують перелякані птахи, що літають і сідають на дерева. Шелест листя і тріск гілок також свідчать про рух людей. Місця зупинок і привалів вказують вогнища, недопалки, сірники, бляшанки. За кількістю залишених банок з-під консервів можна приблизно визначити чисельність ворожого формування. Рух противника дорогами можна помітити за клубами пилу, скрипом коліс та іншими демаскувальними ознаками.

Під час маршу вночі загін висилає дозори безпосередньої охорони на відстань до 100 м, а якщо потрібно, то й далі (до 200-300 м); під час руху вночі колонним шляхом прихованими місцями охорона рухається тільки на шляху руху загону на відстані 30-50 м від нього.

Спеціальної розвідки доріг загін не проводить, обмежуючись лише відомостями провідників (якщо вони взяті).

Розвідку можна також проводити боєм, організовуючи засідки і напади з метою захоплення полонених і документів.

Похідна охорона вдень може вестися окремими кінними дозорами, що висилаються в напрямку руху і в сторони, на відстань, що забезпечує загін від дійсного кулеметного вогню противника, тобто на 1-1,5 км.

Більші загони висилають відповідні своїй силі головні похідні застави. Роль продуманість організації бойової охорони, пильність бійців дуже важливі. У бойову охорону командир може виділити до третини особового складу.

Авангард

Слідом за Бойовою охороною рухається Авангард, на відстані від нього до 300 метрів вдень і до 100 метрів вночі.

Головні сили

Слідом за Авангардом ідуть Головні сили, на відстані від нього до 300 метрів вдень і до 100 метрів вночі.

У колоні головних сил рухомого загону призначаються спостерігачі, які отримують певні сектори спостереження.

Ар'єргард

Відхід під переслідуванням противника змушує партизан вдаватися до ар'єргардів, але роль останніх досить короткочасна. За першого ж звороту головних сил із початкового напряму зникає й ар'єргард, часто розпорошуючись на всі боки, з метою замести сліди дійсного відходу головних сил.

Ар'єргард (тобто замикаюча охорона) рухається позаду Головних сил на дистанції зорової видимості. Вдень до 300 метрів, вночі до 100 метрів. Він зобов'язаний:

- знищувати дрібні групи противника, які намагаються прорватися до охоронюваного загону;

- стримувати вогнем натиск більших сил противника, щоб головні сили могли відірватися від нього;

- нести вартову службу під час відпочинку головних сил.

Для охорони з тилу призначається сильна тильна варта.

Маршовий режим і відпочинок

Рух на марші. На марші загін пересувається стрілецькою колоною, змійкою або колоною по двоє (такі побудови забезпечують кращу керованість, перебудову, розгортання в ланцюг...), рідше - похідною колоною по троє. Виходити з колони без дозволу забороняється. Йти треба рівномірним кроком. Темп ходьби задає бойова охорона.

Накази, зауваження, причини затримок передаються по ланцюжку вперед і назад пошепки.

Розмовляти і палити вдень можна тільки з дозволу командира, робити те ж саме вночі категорично забороняється. Повстанці повинні стежити за тим, щоб ніхто не відставав і не губився, особливо вночі. Крім того, вночі командир спеціально виділяє двох бійців для відстеження тих, хто відстає. У безмісячні ночі рекомендується одягати на рукави білі пов'язки. На перехрестях і при зміні напрямку руху виставляють постового-регулювальника.

Якщо у підрозділі є хворі або поранені бійці, то до кожного з них на час маршу приставляють двох повстанців, які допомагають їм.

Своє спорядження повстанці намагаються зробити легким, без зайвих речей. Усю екіпіровку, спорядження та озброєння потрібно підтягнути й закріпити таким чином, щоб ніщо не скрипіло, не дзвеніло, не гуркотіло.

Можливе використання транспорту, підвод, тачанок, коней, для перевезення важкого озброєння, продовольства, амуніції. За їх відсутності повстанці несуть на собі станкові кулемети, гранатомети, боєприпаси, харчі та котли. Командир призначає на кожен черговий перехід чергову команду для перенесення вантажів. При цьому потрібно стежити, щоб люди не перевтомилися.

Під час маршу взимку, якщо багато снігу, частіше змінюють напрямних. Те ж саме під час сильного зустрічного вітру. Необхідно берегти вуха, ніс, обличчя і руки від обмороження.

Під час переходу бродів на обох берегах річки виставляють по одній кулеметній заставі або гранатометників. Повстанці долають річку по двоє, тримаючись за руки, щоб протистояти сильній течії. Вода не звалить вас із ніг, бо ви маєте більше точок опори.

Перехід через швидкоплинну річку.

Якщо дозволяє погода, річку переходять босоніж. Взимку, випробувавши лід на міцність, водойму переходять по льоду. При переході через болото треба використовувати провідників, які добре знають цю місцевість.

Місце командира в маршовій колоні на чолі головних сил. Поруч із командиром заступники та зв'язкові. Накази передаються через зв'язкових або умовними знаками (пострілом, свистом, ракетою).

Багатокілометрові марші, тим більше - з боями, виснажують повстанців. Командир повинен своєчасно помічати ознаки перевтоми, дбати про фізичний відпочинок і психологічну розрядку.

Ознаки фізичної перевтоми - заскленілий погляд, запечені губи, захриплий голос, свист у грудях, заплутана хода. Щоб позбутися звичайної втоми, іноді вистачає кількох хвилин відпочинку. А от у разі повного виснаження повстанців їм потрібен довгий і ґрунтовний відпочинок, приблизно протягом доби. Під час такого відпочинку повстанці мають отримувати посилений пайок (до 4000 калорій), що містить більше білків (м'ясо, горох), жирів (сало, масло) та вуглеводів (хліб, галушки). Психологічна втома долає після важкого бою, раптових нальотів, засідок, тривог. Її посилює фізична перевтома. При цьому воїн увесь час хоче спати і буквально провалюється в глибокий сон, варто лише йому присісти на хвилинку. Бували навіть такі випадки, коли повстанці засинали просто на марші, прокидаючись лише тоді, коли голова колони зупинялася, і вони за інерцією натрапляли на людей перед собою. Виявивши факт психологічної втоми, командир має якнайшвидше забезпечити відпочинок бійців, простежити, щоб вони виспалися й отримали збільшений продовольчий пайок.

Для профілактики фізичної та психологічної втоми кожному командиру треба дбати про те, щоб його люди на марші та після бою мали змогу: взимку - зігрітися, у дощову погоду - просушитися.

Для збереження і відновлення сил на марші час від часу влаштовують короткі привали (по 10...15 хвилин), під час яких забороняється лежати на спині (можна сидіти), а палити дозволяється тільки у світлий час доби. Через кожні 10...15 кілометрів пішого маршу командир оголошує більш тривалі привали (до 1...2 годин). Під час форсованих переходів і руху в горах такі привали можуть влаштовуватися через 5...10 кілометрів. Як місце для відпочинку командир намагається обирати такі місця, які підходять для оборони в разі раптового нападу противника, захищають від вітру, сонця, дощу, а неподалік є джерело питної води.

Під час коротких привалів дозволяється пити воду тільки перед виходом на марш. На будь-якому привалі посилюється охорона і спостереження, варту, як уже сказано, несуть бійці ар'єргарду.

Використання автотранспорту

Під час використання автотранспорту партизани повинні забезпечувати маскування. В умовах окупації застосування автотранспорту є можливим для маневрування під час транспортування повстанців, замаскованих під поліцію, військових, полонених, цивільних, робітників-вахтовиків, туристів,... а також для і під час проведення спец операцій: рейдів, нальотів (для транспортування партизанів і трофеїв, евакуації поранених, тарана ворожих об'єктів, комунікацій, загороджень), для засідок на дорогах, а в спорядженому вибухівкою стані - для підриву ворожих об'єктів або колон, які проходять повз. Використовуваний транспорт не повинен давати жодних ниточок для виявлення партизанів або їхніх родичів - тобто бути викраденим або купленим із рук, його треба знеособити, змінити реєстраційні номери, забити номери на шасі, двигуні...

Відкрите пересування партизан автотранспортом можливе на контрольованих партизанами територіях і у фазу відкритого повстання. У цьому разі рух машин без супроводу забороняється, в опорних пунктах з поодиноких машин формують колону і виділяють охорону (що є; якщо є - два БТР або танка на 20 машин).

За відсутності бойових машин обладнують вантажівки для виконання завдань охорони (розміщуючи зенітні установки в кузові автомобіля тощо). Не допускається рухатися в конвої (2 і більше машини) відкритою місцевістю, через вузькі місця/дефіле, повертатися на базу тією ж дорогою.

Охорона конвою організовується начальником конвою з особового складу, який слідує в її складі.

За наявності важка зброя має бути розподілена по всій похідній колоні.

Бійцям призначаються сектори спостереження і стрільби. Зброя протягом усього маршу перебуває в готовності до негайного застосування.

За хороших дорожніх умов колона рухається на великій швидкості. При виникненні небезпеки швидкість збільшується.

Якщо автомашина пошкоджується, то екіпаж повинен зробити все можливе для того, щоб звільнити проїжджу частину.

Порядок побудови транспортних колон різний, але за будь-яких умов у голові і хвості колони слідує похідна охорона.

Від колони виділяються авангард і ар'єргард на відстань 300-500 метрів.

Для пророблення проходів у загородженнях і знешкодження мін до складу похідної охорони призначаються сапери.

Напад на транспортні колони можливий на ділянках дороги, якими транспортні колони змушені рухатися з меншою швидкістю (круті підйоми, гірський серпантин тощо, можлива затримка організацією загороджень), тому на кожен маршрут руху колон необхідно мати постійну охорону. Це продиктовано необхідністю знання маршруту руху і злагодженості дій похідної охорони в різних умовах ситуації.

Відбиття нападу на транспортну колону.

Під час нападу противника на транспортну колону:

- машини, що потрапили під обстріл, збільшують швидкість, для них головне проскочити ділянку місцевості, на якій зосереджується основний вогонь супротивника, вивезти особовий склад з-під обстрілу, необхідно відразу ж повідомити про напад на найближчі блок-пости та за необхідності і наявності ресурсів організувати протизасадний маневр;

- машини, які не в'їхали в зону обстрілу, зупиняються, під час зупинки колони особовий склад спішується і відбиває напад противника

- похідна охорона у взаємодії з особовим складом колони вогнем з місця і ударом у фланг і тил противнику знищує його.