Літак для ОУН

Джерело: сайт Служби Зовнішньої Розвідки України.

Нарівні з матеріалами про створення Союзом гетьманців-державників у Канаді і США у 1930-тих роках шкіл для підготовки українських льотчиків, про що вже розповідалося, у архівних фондах знайдено документи про спроби у той самий період придбати літак і організувати льотну школу представниками ОУН. Тоді інформація про це потрапила в поле зору органів ДПУ і неабияк збентежила керівництво сталінських спецслужб у москві.

У березні 1934 року на ім'я начальника ІНО ДПУ УСРР Володимира Кареліна надійшов лист із центрального апарату ОДПУ, в якому повідомлялося таке: «Надсилаємо вилучений із архіву ОДВУ лист Ляховича до Кокарнищенка стосовно організації школи льотчиків УВО і зведення з цього приводу агента С/10. Нами крім цього отримано повідомлення А/212 про створення в Америці 2-х шкіл льотчиків Українськими Січами – одну в Нью-Йорку та іншу для морських льотчиків у Чикаго. Про це доповідав гетьману Скоропадському відомий Вам полковник Шаповал із Чикаго».

Під зазначеною в документі абревіатурою ОДВУ малася на увазі Організація Державного Відродження України, створена 1931 року в Нью-Йорку зусиллями ОУН. Одним із активних членів цієї організації був Євген Ляхович – інженер, журналіст, громадсько-політичний діяч, колишній вояк Української галицької армії і член підпільної Української військової організації (УВО). У 1923 році він виїхав у США, закінчив Бруклінський політехнічний інститут і водночас не переставав поширювати серед українців ідеї УВО, а потім – Організації українських націоналістів (ОУН).

Як свідчить документ, закордонній агентурі ОДПУ СРСР вдалося дістатися до архіву ОДВУ і викрасти з нього, серед іншого, один із листів Є. Ляховича, який містив важливу інформацію. Одразу резидентурі радянської розвідки у США була дана вказівка «ретельно перевірити відомості про організацію шкіл, звернувши при цьому особливу увагу на створення школи льотчиків у Європі за рахунок американських ресурсів».

Ознайомлення чекістів зі змістом листа давало їм підстави для серйозного занепокоєння. Лист був написаний 24 вересня 1933 року, коли Є. Ляхович під враженням зустрічі у США і спілкування з Євгеном Коновальцем, його розповідей про стан справ на батьківщині залишив роботу, розмірене життя і поїхав у Європу. Хотів перебувати якомога ближче до рідного краю і бути чимось корисним справі боротьби за відновлення незалежності України.

Лист адресований знайомому у бізнесових справах у США на прізвище Кокарнищенко, який займав певне положення на підприємстві з виробництва літаків. У листі Є. Ляхович зазначає, що був змушений відкласти свої мрії про організацію власної фабрики і поїхати до Європи, де займатися журналістикою і політичною діяльністю. «Під час перебування у краї, – писав він, – я переконався, що навіть власний промисел, оскільки він має служити нашому народові, може успішно розвиватися лише в самостійній державі». Далі повідомляє, що боротьба за незалежність просувається значними темпами і висловлює впевненість, що вже найближчим часом ці мрії справдяться, а для цього кожен має докладати певних зусиль.

Після такого вступу Є. Ляхович перейшов до суті справи і висловив прохання: «Я нині співпрацюю з Організацією українських націоналістів… Європейським націоналістичним колам я розповів про Ваше становище на фабриці літаків, а також про Ваші великі знання у цій сфері. Вони доручили мені налагодити з Вами контакти. Якби Ви були настільки добрими й написали б «наукову розвідку» про виробництво аеропланів у наших краях після повалення влади окупантів, підкресливши при цьому наші реальні можливості, як і недоліки».

Але на цьому не зупиняється і переходить до наступного питання: «Для нашої роботи нам потрібен хоча б один аероплан. Якби ми його мали, то могли б у одній із дружніх нам держав створити школу льотчиків. Це нам потрібно в інтересах загальної справи. Не могли б Ви нам у цьому допомогти… Я прошу Вас від імені ОУН (перепрошую за сміливість), щоб Ви нам один літак зробили «як презент». Якщо він буде не зовсім новий – це не важливо… У тому ж випадку, якщо Ви не зможете нам його подарувати, то постарайтеся продати за зниженою ціною. Гроші на цей літка збере наша українська еміграція».

На завершення Є. Ляхович, звертаючись до Кокарнищенко, зазначає, що той має широкі зв’язки серед американських військових кіл, відтак висловлює прохання дізнатися, чи не міг би хтось передати вже непотрібні їм військово-технічні засоби для потреб ОУН.

Ще однин документ із архівних фондів розвідки свідчить про те, що ця історія мала розвиток. У повідомленні закордонного агента ДПУ УСРР С/10 від 13 березня 1934 року згадується про намір ОДВУ організувати курси льотчиків для українських молодих людей. «Інструкторами мали бути офіцери американської армії, – йдеться у документі під назвою «Питання про літак», – а навчатися повинні були б на власному літаку. Знайшлася людина, яка давала гроші на купівлю машини. Але справа затягнулася через незрозуміле ставлення крайової команди».

Агент ДПУ дізнався, що була людина, яка могла надати літак і допомагати в навчанні льотчиків, але ім'я цієї особи він не зміг встановити. Водночас повідомляв, що «важко було знайти 20 хлопців, які могли б себе утримувати і жити в Америці під час навчання в школі». Тобто ціла низка обставин стала на заваді втілення цього задуму.

Відтак архівні документи свідчать про те, що нарівні із Союзом гетьманців-державників також і представники ОУН розглядали найрізноманітніші форми, методи і засоби у боротьбі за омріяну десятиліттями незалежність України. Серед таких засобів була й авіація. Лобіюючи це питання, лідери української еміграції покладали надію на те, що рано чи пізно національно-визвольна боротьба на теренах СРСР спалахне з новою силою і тоді в нагоді стануть заздалегідь підготовлені й навчені українські льотчики, готові одразу сісти за штурвали наданих країнами Заходу літаків і відвойовувати незалежність української землі.

(Джерело: ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 9860).