"Лис Пустелі". Частина третя.

Африканська компанія. Продовження.

Німецько-італійські війська вторглися в Єгипет, маючи завдання захопити Каїр і Александрію, а потім вийти до Суецького каналу. Ця мета була вже майже досягнута — танки Роммеля знаходилися на відстані добового переходу від Александрії, коли 30 червня зненацька наразилися на добре організовану оборону 18ї індійської бригади в Деір-ель-Шейн, західніше Ель-Аламейна, яка перебувала за 96 км від Александрії та за 240 км від Каїра. Спроба Роммеля сходу подолати її успіхом не увінчалася, та дала відступаючим британським військам організувати оборону біля Ель-Аламейну. Британці, відбивши удар німецьких військ, потім самі атакували італійців і примусили їх до втечі. Роммелю довелося виділити значну частину сил німецького Африканського корпусу, щоб відновити фронт у смузі свого союзника.

Але, до цього моменту німецько-італійські війська були повністю виснажені, маючи у своєму розпорядженні лише 50 справних танків і трималися тільки на трофейних припасах; до речі, 85 % транспортних засобів, що були в розпорядженні Роммеля, були вироблені в Детройті. З початку липня і до кінця серпня англійці зосередили усі свої зусилля на знищенні знекровленого «Африканського корпусу», але їх спроби мали незначний успіх. Тільки в період з 5 по 27 липня «Лис пустелі» відбив 10 великих атак. Британські війська зазнавали важких втрат, проте резерви Роммеля були вичерпані повністю. 26 липня його важка артилерія випустила свій останній снаряд, а польова продовжувала стріляти лише тому, що користувалася трофейними англійськими гарматами і боєприпасами. Ервін Роммель продовжував наполягати на доставці йому боєприпасів, палива та провізії, але, в той момент, усі зусилля німецької військової машини були зосереджені на Східному фронті, тому Роммелю діставалися лише крихти із запитуваного.

Перша битва за Ель-Аламейн тривала майже 4 тижні (1-27 липня 1942) і завершилася для німців невдачею — прорвати оборону противника їм не вдалося. Похід до Єгипту зірвався. Крім того 10 липня 1942 року, Роммель втратив группу радіорозвідки NFAK 621 на чолі з Альфредом Сібомом, яка постачала йому дані про тактичні перемовини британців з 1941 року, і яка в значній мірі обумовлювала «тактичний талан» Роммеля.

В ході бойових дій під Ель-Аламейном Роммель, майстерно маневруючи своїми силами, відбив потужний наступ противника, але при цьому майже повністю вичерпав наявний у нього запас пального і боєприпасів. Надії на швидке їх поповнення не було, оскільки головна база постачання танкової армії «Африка» перебувала за багато сотень кілометрів від району бойових дій, а на морі панував Королівський британський флот.

Роммель вже прийняв рішення на відступ у тому випадку, якщо англійці відновлять свої атаки. Але противник також був знекровлений і втратив здатність вести активні бойові дії. На африканському фронті знову встановилося затишшя. Британці досить швидко поповнили свої втрати, і вже до початку вересня співвідношення по людях і танках було 3:1, а по літаках 4:1 на їх користь.

Завершення африканської компанії

30 серпня 1942 Роммель розпочав битву при Алам Ель-Хальфі, завдавши потужний удар по південному флангу британських військ, як це й передбачав Монтгомері. Однак, вирвавшись на оперативний простір, німецько-італійські війська з ходу налетіли на позиції противника на хребті Алам Ель-Хальфа. Під нищівним вогнем артилерії та атаками з повітря, не маючи достатньої кількості палива, атака танків Роммеля застопорилася. Сутички тривали до 2 вересня, доки Роммель, чітко усвідомлюючи свій стан, не вирішив відступити. Під постійним тиском з боку противника, німецько-італійська танкова армія відходила на захід. Монтгомері здійснив кілька спроб розбити відступаючого ворога, але добре організовані німцями ар'єргардні бої, звели майже нанівець ці атаки. 5 вересня Роммель повернувся у вихідне положення, яке займав перед початком битви, але ціною втрати 2 940 людей, 50 танків, такої же кількості гармат і, що найгірше всього, 400 вантажних автомобілів, життєво важливих для постачання і руху військ армії. Не маючи надійного прикриття з повітря, німецько-італійські війська були змушені відступити з поля битви. Втрати англійців склали близько 70 танків. Спроба Роммеля обійти оборону противника в районі Ель-Аламейна закінчилася провалом.

До того часу Роммель був уже серйозно хворий. До межі виснажений півторарічним перебуванням у спекотних африканських пісках, Роммель страждав на багато хвороб (шлунок, кишечник, печінка, гіпертонія тощо) і від сильної перевтоми.

Він отримав відпустку для лікування і 27 вересня 1942 відбув на один з гірських курортів у Австрії. Командування армією очолив його заступник генерал Г. Штумме. З вересня по жовтень 1942 року обидві сторони утримувалися від будь-яких наступальних акцій, і займалися лише зміцненням своїх оборонних позицій.

23 жовтня 1942 британці перейшли в наступ, намагаючись повернути втрачену територію і знищити німецько-італійські війська в Північній Африці. На початку наступу під Ель-Аламейном Б.Монтгомері мав значну перевагу в силах і засобах над армією Роммеля (230 тис. осіб, 1 440 танків, 2 311 гармат і 1500 літаків проти 80 тис. людей, 540 танків, 1 219 гармат і 350 літаків), що становило 4:1 в живій силі та 5:1 по танках і артилерії, 3:1 по протитанкових гарматах й 4:1 по літаках.

Наступного дня до ставки Гітлера надійшла звістка, що тимчасово виконуючий обов'язки командувача армії генерал Г.Штумме зник безвісти (незабаром його тіло було знайдено, генерал помер від серцевого нападу під час атаки ворожого літака). Відразу після повідомлення про наступ ворога Роммеля негайно відкликали до Африки і 25 жовтня він прибув до своєї штаб-квартири. План оборони генерала Штумме носив більш позиційний характер, на відміну від того характеру дій, якому віддавав перевагу Роммель, але з урахуванням стану моторизованих частин і майже повної відсутності палива, він відчував, що це був єдиний можливий варіант дій. Ситуація з паливом, що була критична, коли Роммель покидав танкову армію у вересні, перетворилася на катастрофічну.

Друга битва за Ель-Аламейн (23 жовтня — 11 листопада 1942 року) закінчилася повною поразкою німецько-італійської танкової армії. Її втрати склали 55 тис. людей, 320 танків і близько 1 тис. гармат. Залишки розгромлених під Ель-Аламейном військ Роммеля уникли повного знищення тільки через те, що британці вели переслідування надто повільно.