.png)
Адаптував, переклав та покращив @ddd_spetz
У ДЖУНГЛЯХ І ГОРАХ ІНДОКИТАЮ
Другою "гарячою точкою", де почали застосовувати ПЗРК "Стріла-2", був Індокитай. Частини північов'єтнамської армії, які воювали з американськими і південнов'єтнамськими військами, та їхні союзники в Південному В'єтнамі та Лаосі мали гостру потребу в легкому й ефективному засобі ППО, здатному надати дієвий захист навіть дрібним підрозділам і партизанським загонам.
Не дивно, що після апробації на Близькому Сході велику партію ПРЗК відправили в Далекосхідну Республіку, звідки вона "розтеклася" до Лаосу і Південного В'єтнаму. Основна маса нової зброї, мабуть, була розгорнута вздовж комунікацій стратегічно важливої "тропи Хо Ши Міна". Судячи з усього, "Стріли" надійшли у війська в 1970 році, а на початок наступного, 1971 року, були достатньою мірою освоєні. Американці відзначали застосування ПЗРК у Лаосі в березні 1971 року, під час операції "Ламшон-719". Щоправда, вони не вказують, яка частка їхніх успіхів у знищенні 125 вертольотів: 118 збройних сил США і семи Південного В'єтнаму.
30 березня 1972 року північнов'єтнамці розпочали другий стратегічний наступ на півдні, названий американцями операцією "Нгуен Хює" або "Великодній наступ". Цілі були поставлені рішучі, війська добре оснащені різним озброєнням, у тому числі численними ПЗРК.
Під час боїв сіверяни оточили низку міст, хоча взяти їх не вдалося. Проте, по кілька тижнів вони перебували в щільній блокаді, у якії "Стріли" зіграли помітну роль, оскільки постачання військ здійснювалося повітрям.
Під час боїв за Куангчі за допомогою ПЗРК було збито "багато" штурмовиків А-1 і А-37, також військово-транспортних літаків С-119 і С-123 південнов'єтнамських ВПС.
У період облоги міст Анлок і Контум, як стверджувалося, "Стріли" внесли вагомий внесок у знищення 63 південнов'єтнамських вертольотів UH-1, що призвело до повного припинення польотів гвинтокрилів у зазначені райони. Анлок спочатку забезпечувався С-123 південнов'єтнамських ВПС, але після збиття ПЗРК одного з цих літаків жителі півдня припинили свої польоти, а роботу переклали на плечі ВПС США, залучивши до її виконання більш потужні С-130.
На початку травня 1972 року розрахунки "Стріл" домоглися значних успіхів. Першоготравня відбулося знищенням у районі м. Куангчі "Скайрейдера". А 2 травня там же збито "Ірокез" і ще два "Скайрейдери". По парі коригувальників, що з'явилася, випущено дві ракети, одна з яких вразила ціль.
Три американські вертольоти були збиті в першій половині 1972 року. Список відкрив армійський "Ірокез", який евакуював американських радників з оточеного укріппункту. Машина була вражена на висоті 150 м. Два інших - бойові AH-1G "Кобра". Один з них був підбитий на висоті близько 1000 м. Інший - вражений під час супроводу транспортного вертольота. Ракета влучила в хвостову балку, вертоліт перейшов у неконтрольоване обертання, з яким льотчику вдалося впоратися на висоті "Емі" все-таки посадити машину. Екіпаж уцілів.
За підсумками боїв 1972 року ПЗРК "Стріла-2" справив на американців сильне враження. Вони називали його "одним з основних сюрпризів совєтів у Південно-Східній Азії", з яким довелося зіткнутися під час так званого "Великоднього наступу". Великий наступ поставлених цілей не досяг, і сторони 27 січня підписали угоду про припинення вогню у В'єтнамі.
Якщо на Півночі угода дійсно дала свої плоди, то на Півдні все було дещо інакше. Хоча великомасштабні операції тут не проводилися, але так звані бої місцевого значення були справою звичайною. І "Стріли" ставали в них дедалі вагомішою силою. Так, за американськими даними, їхнім вогнем у 1973 році було уражено 22 літальні апарати. За перші півроку виявилося збитими п'ять літаків і три вертольоти, на що знадобилося всього 22 пуски.
Жителі півдня почали втрачати панування в повітрі: було обмежено, а то й зовсім припинено польоти вертольотів у місцях боїв, а штурмовики і винищувачі-бомбардувальники змушені були підняти висоту скидання бойового навантаження, перебуваючи поза зоною досяжності ПЗРК. Однак цей захід призвів до різкого зниження точності нанесення ударів. Крім того, для відведення ракет з бойового курсу почали встановлювати відстрілювачі фальшивих теплових цілей. При цьому у пресі йшлося і про те, що не завжди "Стріли" "клювали" на пастки. Висловлювалося припущення, що головки самонаведення мають "занадто грубу чутливість", щоб реагувати на помилкові цілі. Важко що-небудь сказати з цього приводу.
Ситуація, що склалася, змусила керівництво в Сайгоні звернутися до США з проханням про надання допомоги в такому обсязі і кількості, яку в цей час отримував Ізраїль.
У 1974 році ситуація не відрізнялася від торішньої. Що стосується дій розрахунків ПЗРК, то їхні успіхи наростали. Відомі два факти вдалих пусків.
13 травня під час заходу на посадку в районі аеродрому Тайнінь було уражено транспортний С-123 тайванської авіакомпанії China Airlines. Загинув екіпаж у складі трьох осіб.
12 грудня під Сайгоном ракетники збили транспортний вертоліт СН-47, що перевозив близько півсотні солдатів. Ніхто не вцілів.
1975 рік виявився вирішальним для зміни ситуації в усьому Індокитаї, у В'єтнамі насамперед. Північно-в'єтнамці підготували чергову, третю за рахунком, стратегічну наступальну операцію, що увійшла в історію під назвою "Хо Ши Мін". Її здійснення завершилося наприкінці квітня повною перемогою, крахом проамериканського режиму в Сайгоні і втратою для США позицій в Індокитаї.
Проба сил мала місце в період з 1 по 6 січня, коли під час запеклих боїв упав повітовий центр Фуокбінь. За цей час ВПС південців, незважаючи на гарну погоду, не надали захисникам міста жодної підтримки, побоюючись загрози, що надходила від ПЗРК. Це підтвердилося в перші ж дні боїв, коли під час спроби організувати постачання обложеного гарнізону в повітрі "Стрілами" було збито два "Геркулеси". Від ідеї "повітряного мосту" довелося відмовитися. Це було поганим знаком.
У двомісячній оперативній паузі, що настала після цього, розрахунки ПЗРК добилися нових успіхів. Під час боїв у районі кордону з Камбоджею в період з 22 по 26 січня вони змогли знищити п'ять штурмовиків А-37. Аналітики заявили, що кількість літальних апаратів, збитих за допомогою ПЗРК у В'єтнамі, досягла сорока.
9 березня розпочався основний наступ, і вже 30 квітня північов'єтнамські частини увійшли в Сайгон. Цього ж дня велися бої за останній оплот південнов'єтнамців - авіабазу Таншоннят. Тих, хто наступав, тривалий час стримували символічні залишки колись грізних ВПС - два "Скайрейдери" та один "Ганшип" АС-119К. Останній розпочав свої дії ще в нічний час і продовжив удень, обстрілюючи позиції сіверян. Через деякий час один з А-1 був збитий "Стрілою". Другий АС-119 на світанку здійснив посадку для поповнення запасів, а потім знову піднявся в повітря, "працюючи" приблизно до 19:00. Потім і в нього влучила ракета. Врятувалося лише двоє людей.
Це були останні літаки, збиті у в'єтнамській війні. Вельми символічно, що остання крапка виявилася поставленою ракетами Непереможного.
Що стосується статистики, то підсумкові дані досить суперечливі. Наприклад, сам Генеральний конструктор заявив, що у В'єтнамі "Стрілами" було уражено щонайменше 205 літальних апаратів противника.
Нечисленні й уривчасті, але цікаві опубліковані американські дані. Стверджується, що розрахунками ПЗРК збито щонайменше три АС-130 і таку саму кількість легких розвідників - коригувальників Q-2 Skymaster.
Серед інших літальних апаратів вказують вертольоти. Наприклад, "Стрілами" в Південному В'єтнамі збито дев'ять "Ірокезів" (виконано 34 пуски) і чотири бойові "Кобри" (витрачено дванадцять ракет). Цікавий той факт, що досить успішно вражалися літальні апарати, оснащені не тільки газотурбінними двигунами, а й поршневими. Це свідчить про досить високий рівень підготовки розрахунків.
Отриманий в Індокитаї досвід показав, що широке впровадження у війська ПЗРК і активне їх застосування здатне, навіть за повної відсутності власних ВПС, позбавити противника такого сильного козиря, як наявність численної авіації. Небезпека з боку невидимого супротивника, який невідворотно - як здавалося льотчикам - вражає ціль, гнітюче діяла на моральний стан пілотів, що призводило до зниження бойової активності, втрати ініціативи, боєздатності і, як наслідок, панування в повітрі.
Перемога в антиамериканській війні не принесла В'єтнаму повною мірою довгоочікуваного мирного життя.
Незабаром загострилися стосунки з недавнім союзником - Кампучією, де на той час правив сумнозвісний товариш Пол Пот. У прикордонних районах розгорнулись запеклі бої, а в січні 1979 року в'єтнамське керівництво, прагнучи усунути небезпеку для південних районів країни, відправило війська в Кампучію. За місяць В'єтнамська народна армія дійшла до Таїланду. Авіація противника чинила символічний опір, і немає даних, за допомогою яких засобів було збито три літаки "червоних кхмерів". Цілком імовірно, що всі знищені "Стрілами".
Полпотівці та їхні союзники відступили на територію сусіднього Таїланду, де організували бойові табори, здійснюючи звідти рейди в Кампучію.
В'єтнамські війська відбивали атаки "кхмерів" і в процесі переслідування вторгалися в прикордонні райони Таїланду. Тоді в справу втручалася армія цієї сторони і за допомогою авіації завдавала ударів по в'єтнамцях.
23 і 24 червня 1980 року в'єтнамські війська провели операцію проти "кхмерів" у районі населеного пункту Нонмакмоон. Нальоти таїландських вертольотів і винищувачів-бомбардувальників відбулися 24 червня. Ракетники збили гелікоптер (одна людина вбита і три дістали поранення) і поршневий розвідник Т-28 Троян (екіпаж урятувався). Ще один літак (навчально-бойовий F-5B) знищено "Стрілами" за два місяці - 28 серпня.
У квітні 1983 року запеклі бої велися в районі Нінончан і Нонсамет. Під час них з ПЗРК збито штурмовик А-37, який супроводжував транспортний літак, що перевозив вищих чинів армії.
7-8 січня 1985 року велися бої за табір Ампіл. Зенітною ракетою збито таїландський А-37, екіпаж якого загинув.
2 січня 1987 року, у районі камбоджійсько-таїландського кордону, "Стрілою" збито легкий літак армійської авіації Таїланду U-17. Один член екіпажу був поранений, інший загинув.
Загалом відомо про втрату тайцями в боях із в'єтнамськими військами восьми літаків, з них щонайменше шість на рахунку ПЗРК.
Всього ж під час боїв на кампучійсько-таїландському кордоні зафіксовано близько 50 пусків "Стріл".
У 1986-88 р.р. численні збройні інциденти відбувалися на таїландсько-лаоському кордоні. Вони були пов'язані з територіальними претензіями Таїланду до свого сусіда. У боях брали участь ВПС Таїланду. Лаосці та в'єтнамські війська, що перебували на їхній території, під час відбиття нальотів застосовували ПЗРК. З їхньою допомогою було знищено два тайські літаки: 3 лютого 1988 р. F-5E, а 14-го - за півтора тижні - двобалочний OV-10 Bronco. У пресі з'являлися повідомлення про знищення одного А-37.
Якщо говорити про Лаос, то треба згадати про те, що всередині країни з 1975 року діяли збройні загони опозиціонерів із племені Мео. У їхньому розпорядженні була і деяка кількість "Стріл", придбаних на світовому "чорному ринку" зброї. Незважаючи на активні дії урядових і в'єтнамських ВПС, партизани не застосовували ці комплекси, посилаючись на те, що приберігають їх "на крайній випадок".
Comments