.png)
Адаптував, переклав та покращив @ddd_spetz
Вступ
З моменту появи авіації над полем бою вона стала справжнім кошмаром для наземних військ. У пам'яті багатьох ветеранів Другої Світової війни залишилися ті жахливі дні панування в повітрі гітлерівських Люфтваффе, коли німецькі літаки ганялися за окремими машинами і навіть бійцями. Немає нічого дивного в тому, що після 1945 року ППО сухопутних військ отримала в СРСР значний розвиток, а номенклатура її засобів вирізнялася неабиякою різноманітністю. Прийнятий на озброєння 1968 році переносний зенітно-ракетний комплекс (ПЗРК) "Стріла-2" і його "спадкоємці" - "Стріла-2М", "Стріла-3", "Ігла", які мають невелику масу і компактність, дали змогу збільшити кількість вдалих влучань по літакам і гвинтокрилам противника. Незабаром ПЗРК з'явилися у союзників і "друзів" Радянського союзу і трохи згодом - у "друзів друзів" хоча не завжди бувало так, що "друг мого друга - мій друг". А через деякий час відбулося "бойове хрещення" ПЗРК. Нині застосування ПЗРК у війнах стало справою звичайною.
Близький Схід: Дебют із продовженням
1969 рік. Синайський півострів окупований ізраїльтянами. Суецький канал, географічний кордон між Азією та Африкою, виявився і лінією фронту між єгипетськими та ізраїльськими військами. Літаки з "Маген Давид" на крилах, знишкоджуючі вщент зенітно-ракетні дивізіони противника, витворяли в єгипетському небі що хотіли.
Керівництво ОАР постійно зверталося до СРСР по допомогу, у чому відмови не було. Серед різноманітного озброєння в країну пірамід прибули і новітні зразки продукції радянського ВПК - ПЗРК "Стріла-2", створеного в КБ генерального конструктора С.П. Непобедімого. Цінний вантаж супроводжувала група радників на чолі з полковником Д. Смирновим, які одразу ж після прибуття на місце приступили до навчання єгипетських розрахунків.
Перший факт бойового застосування "Стріл" мав місце в один із днів серпня 1969 року. Тоді десять ізраїльських літаків перетнули лінію каналу і попрямували вглиб єгипетської території. Однак арабські солдати, які освоїли нову зброю, здійснили вдалі пуски ракет ПЗРК, і тільки чотири літаки змогли повернутися на свої бази. Всього було випущено 10 ракет.
До березня 1970 року за допомогою "Стріл" було збито та пошкоджено 36 машин противника. Такі дані були надані С.П. Непобедімим пресі.
Що стосується ізраїльтян, то вони великі майстри "пускати пил в очі", і не дуже схильні публікувати повні дані про свої втрати. Стосовно серпневих подій відомо, що 19 серпня наземним вогнем був збитий "Скайхок". Можливо, йому і належить сумна пальма першості в списку втрат літальних апаратів від вогню ПЗРК. Ізраїльською ж стороною визнано втрату з 7 вересня 1969 року по 7 березня 1970 року 12 літаків.
Хай там як, але ПЗРК справили на єгиптян належне враження, і вони закупили в СРСР велику партію, а пізніше придбали і ліцензію на їхнє виробництво. Також почалися поставки "Стріл" й іншим друзям Радянського Союзу в арабському світі: Сирії, Іраку.
З квітня по серпень 1970 року у бойових діях почали брати участь радянські консультанти з проти-повітряної оборони. У цей період ними були укомплектовані всі дивізіони, озброєні ЗРК С-125 і частина - С-75. Усі ці підрозділи отримали як засоби самооборони і достатню кількість ПЗРК, крім того, практикували організацію засідок ППО у складі змішаних груп, озброєних "Стрілами" та ЕСУ-23-4 "Шилка". Так вдалося до часу припинення боїв над каналом вивести з ладу кілька літаків противника.
Під час першого нальоту 30 червня розрахунками ПЗРК збито 2 літаки (з 16, які брали участь у нальоті). До жовтня 1973 року, часу початку чергової війни на Близькому Сході, арабські війська були достатньою мірою насичені різними засобами ППО, зокрема ПЗРК. При цьому, наприклад, єгиптяни визнали за потрібне встановити по чотири пускові пристрої на легких всюдиходах (ГАЗ-69, "джипах"), що підвищувало мобільність ППО на рівні "рота-батальйон". Сирійці ж були цілком задоволені і стандартними переносними варіантами "Стріли".
Під час боїв як на єгипетському, так і на сирійському фронтах ПЗРК застосовували доволі широко, проте кількість збитих за їхньої допомоги літальних апаратів становить не більше 7 машин. За іншими даними, "Стрілами" збито три літальні апарати, а ще три - спільно розрахунками ПЗРК і зенітної артилерії. За типами повної інформації немає, хоча відомо, що серед знищених - вертоліт СН-58. Щоправда, це оцінка західних спостерігачів. Згідно з даними героя радянського союзу К. Сухова, одним лише сирійцям за допомогою "Стріл" вдалося збити 18 літаків.
Тут, якщо помислити, справа полягає в наступному. Ізраїльтяни зробили відповідні висновки з попередніх боїв над Суецьким каналом і здійснили низку кроків для зниження небезпеки, що походить від ПЗРК. Літаки стали оснащуватися відстрілювачами фальшивих теплових цілей, а деякі машини, зокрема, штурмовики А-4 Skyhawk, пройшли певну модернізацію, що полягала в подовженні сопла двигуна і, відповідно, хвостової частини фюзеляжу. Ці заходи дали свій позитивний результат. Пастки відводили ракети від цілі. Подовжене сопло приймало на себе удар "Стріли" і руйнувалося, проте силова установка, в переважній більшості випадків, залишалася неушкодженою, що давало змогу льотчикам повертатися на базу, і після ремонту їхні машини повертали боєздатність.
Проте застосування ПЗРК принесло арабським військам безсумнівну користь, бо ефективність тих чи інших систем озброєння не завжди визначається кількістю знищеної техніки противника. У цьому випадку достатньо було зірвати наліт, чому сприяло просте пошкодження літака противника. Виявлені пуски "Стріл" вимагали від ізраїльських пілотів виконання енергійних протизенітних маневрів, що зовсім не сприяло успішній бойовій роботі по наземних цілях. Постійна загроза з боку засобів наземної ППО, зокрема ПЗРК, гнітюче діяли на моральний стан ізраїльських льотчиків і, як наслідок, знижували ефективність їхньої бойової роботи.
У пресі відзначалися випадки відмови ізраїльських льотчиків від виконання бойових вильотів, що в ті часи було більш ніж неймовірним.
Припинення вогню, яке офіційно набуло чинності 24 жовтня, насправді не принесло миру в регіон. На сирійському фронті, в районі Голанських висот - особливо гори Гермон - до кінця травня 1974 року тривали бої місцевого значення. У збройних зіткненнях сирійці досить активно використовували ПЗРК. За їхньої допомоги, згідно з офіційними військовими комюніке Дамаска, 14 квітня було збито три літаки противника, 24 квітня - ще два. В останньому випадку, як стверджується, ними виявилися F-4. Ізраїльтяни в цей час будь-які втрати заперечують.
Перебіг подій на Близькому Сході призвів до того, що центр тяжіння арабо-ізраїльської конфронтації перемістився до Лівану. У південній частині країни з 1970 року перебували основні сили Організації Визволення Палестини, а також сирійський миротворчий контингент.
Після деякої перерви, пов'язаної з початковою стадією громадянської війни в Лівані, палестинці розширили свою діяльність проти об'єктів на території самого Ізраїлю. Ізраїльтяни,у свою чергу, посилили відповідні дії, серед яких найбільшим (до червня 1982 року) було вторгнення до Південного Лівану в березні 1978 року. Формування ОВП чинили серйозний опір. Під час відбиття одного з нападів противника їм вдалося за допомогою ПЗРК 14 березня збити А-4. Ізраїльтяни, щоправда, не визнали цієї втрати, проте незалежні спостерігачі в особі іноземних журналістів підтвердили палестинську інформацію. Ба більше, деякі з них заявили, що палестинцям також вдалося за допомогою "Стріл" вразити і F-15.
До червня 1982 року ізраїльтяни провели низку авіаційних операцій проти таборів та інших об'єктів ОВП у Лівані, палестинці застосовували ПЗРК, проте джерела не відзначають збитих літаків і вертольотів противника.
Навпаки, у серпні 1979 року вони помилково збили сирійський винищувач. 4 червня 1982 року ізраїльські війська напали на Південний Ліван, прагнучи розгромити озброєні загони ОВП, збройні формування їхніх місцевих союзників і сирійські частини. Почалася операція "Мир для Галілеї", в якій взяла участь й ізраїльська авіація. Треба сказати, що ізраїльтянам, на відміну від 1973 року, вдалося нівелювати небезпеку, що виходить від ЗРК. Авіація змогла вивести з ладу всі сирійські зенітно-ракетні дивізіони в долині Бекаа, після чого літаки в основному почали діяти із середніх висот, недосяжних для ПЗРК, які були у великій кількості у палестинців. Крім того, широко застосовувалися термопастки, які відводили ракети від цілі. Всі ці заходи дозволили звести до мінімуму втрати мат.частини ізраїльських ВПС від "Стріл". Але все-таки без них не обійшлося. 5 червня під час боїв навколо Набатія палестинські ракетники збили бойовий вертоліт АН-1 "Cobra". Загинули обидва члени екіпажу.
Наступного дня в цьому районі, в околицях селища Арнун, "молодий палестинський боєць" збив "Стрілою" "Скайхок". Льотчик, капітан Аарон Ахьяз, зумів катапультуватися і був узятий у полон. Повернувся він до своїх лише через 75 днів.
Запеклі бої в перші дні операції велися за невелику, але таку, що мала важливе значення фортецю Шато-де-Бофор, побудовану ще хрестоносцями. Тут ізраїльтяни зазнавали серйозних втрат убитими і пораненими. Евакуацію останніх вели гелікоптерами, один з яких був збитий палестинською ракетою 6 червня. Ним виявився Bell 212(UH-1N) зі складу спеціальної 609 АЕ. При цьому загинуло п'ять осіб. Ще один вертоліт був збитий під час спроби висадити комбінований повітряно-морський десант ізраїльських командос у районі гирла річки Царані.
Можливо, що застосування ПЗРК призвело до втрати наступних ізраїльських вертольотів:
- 7 червня заявили про знищення "гелікоптера противника" на північ від м. Сідон, поблизу річки Авалі.
- 10 червня ізраїльтяни недораховуються ще одного АН-1. Цього разу екіпажу вдалося врятуватися.
- 11 червня палестинці збили черговий Bell 212.
Треба сказати, що це були практично всі втрати, яких зазнали ізраїльтяни у Лівані і які вони визнали. Хоча ізраїльтянам вдалося змусити ОВП вивести свої формування з Лівану, але "святе місце порожнім не буває" і "екологічну нішу" зайняли спочатку бойові групи шиїтської організації "Амаль", а потім - фундаменталісти "Хезболлах".
Тому загроза для Ізраїлю залишалася, незважаючи на створення в Південному Лівані "буферної зони", і повітряні операції в ліванському небі тривали. Не обходилося без втрат, у тому числі від вдалих пусків "Стріл". 3 березня 1983 року з бойового вильоту не повернувся "Кфір". Передбачається його збиття на Півдні.
21 вересня 1985 року збито вертоліт UH-1 "Ірокез". Екіпаж врятувався. 18 лютого 1986 року збито АН-1. Екіпаж уцілів. 16 жовтня того ж року під час нальоту на позиції хезболлахівців у районі м. Тир ПЗРК було уражено F-4E. Машину втрачено внаслідок самовибуху однієї з власних бомб: можливо, ракета влучила в бомбу. Екіпаж катапультувався. На допомогу прийшла пара "Кобр". Льотчику вдалося евакуюватися під вогнем противника, вхопившись за лижу одного з вертольотів. Штурман-оператор потрапив у полон. 2 лютого 1995 р. пара АН-1 здійснювала звичайний рейд проти позицій противника в Південному Лівані, розташованих біля н.п. Ятар. По ізраїльських вертольотах було здійснено пуски кількох "Стріл", одна з яких вразила ціль. Вертоліт вибухнув у повітрі, екіпаж загинув.
Цей епізод - останній відомий факт вдалого застосування ПЗРК під час арабо-ізраїльської конфронтації на Близькому Сході.
Kommentare