.png)
Розробка спеціальної зброї завжди була оточена завісою таємниці, а незвичні закономірності часто привертали до себе увагу. Історія створення гвинтівки ВСС «Винторез» та автомата АС «Вал» приховує в собі багато загадок та дивнощів, які вимагають ретельного вивчення.
Що в імені твоєму?
Багато сучасних озброєнь, створених на замовлення ФСБ, отримують словесні назви на букву «В». Достатньо перерахувати найбільш відомі з них: пістолет-кулемет «Вереск», автомати «Вал» та «Вихрь», гвинтівки «Винторез» та «Выхлоп». Звичайно, не всі такі назви, що починаються з третьої літери російського алфавіту, мають стосунок до структур державної безпеки, але саме така традиція зародилась колись у КГБ СРСР.
Літера «В» у документації таких виробів зустрічається у вигляді номерів креслень та технічних умов (ТУ). Найбільш раннім відомим сьогодні індексом є В-159ТУ на 9,1-мм пістолет «Буря», в 60-ті роки запущений в серійне виробництво на Іжевському заводі №74 як виріб «Д». Порядковий номер цього ТУ вказує на більш ранню появу в КГБ деякої системи позначень щодо спеціальної зброї.
Розробка спеціальних засобів в НКВД почалась у 1938 році в створеному для цих цілей Відділі особливих конструкторських бюро (раніше такими роботами займалися декілька остехбюро ОГПУ). Через рік з'явилося Особливе технічне бюро (ОТБ), де використовувався праця ув'язнених зі спеціальними знаннями. У 1954 році після створення КГБ (і 5-го спецвідділу в його структурі) розробка спеціальної зброї в комітеті вийшла на новий рівень. Для цих цілей додатково з'явилась лабораторія №13. У 1959 році на основі декількох спецвідділів було створено Оперативно-технічне управління (в/ч 68240), в складі якого був Центральний науково-дослідний інститут спеціальної техніки. Сьогодні це продовжує Центр спеціальної техніки (ЦСТ) ФСБ росії (в/ч 44239).
Саме в недрах таких секретних підрозділів КГБ вівся розвиток незвичайних і вузькоспеціалізованих видів диверсійної зброї. У 1969 році одним з перших виробів, якому на етапі розробки присвоїли ім'я на букву «В», став багатоствольний карабін під патрони ПМАМ і ПФАМ, отримавший шифр «Великан». Можливо, саме з нього почалась нова традиція позначень, існуюча й донині.
Однією з особливостей спеціальної зброї КГБ стала маркування виробів з використанням цифр та літер латинського алфавіту. Використання кирилиці було заборонено з метою збереження таємності через можливе використання зброї за межами СРСР. Серед магічних таємниць були два вироби спеціального призначення для тихої стрільби - снайперська гвинтівка "Винторез" та автомат "Вал". Далі піде мова про них.
Спочатку була гвинтівка
Першою безшумною снайперською гвинтівкою в СРСР став комплекс снайперської гвинтівки обр. 1891/30 р., приладу "Брамит" та патрона з зменшеною швидкістю кулі. З появою нової снайперської гвинтівки СВД закономірно виникла потреба у проробці варіантів її безшумного застосування. Для цього у 1962 році почалося виконання науково-дослідних робіт (НДР) у Центральному науково-дослідному інституті точної машинобудування (ЦНІІТОЧМАШ) під керівництвом А.С. Неугодова. Для цього Неугодов сконструював глушник камерного типу для експериментальної гвинтівки АО-24, випробування якого показали необхідність спеціального дозвукового патрона для ефективної безшумної стрільби.
Через рік на основі робіт над автоматним патроном "УС" з'явився і гвинтівковий "В-УС". Задача виявилась непростою, незважаючи на задану дистанцію прицільної стрільби всього в 300 м і можливість використання не самозарядної зброї. Через малий заряд патрона та довгий ствол гвинтівки головною проблемою попереднього "брамітівського" покоління було застрягання кулі в каналі ствола. Щоб уникнути такої проблеми, куля "В-УС" мала зменшену ведучу хвостову частину, яка заходила в нарізи каналу ствола. Глушник виявився трохи довшим за ПБС, але легшим і простішим; крім того, в ньому не було резинових обтурацій в конструкції.
Попри успішні випробування СВД з патроном "В-УС", які показали тривідсоткове покращення точності по порівнянню з АКМ з ПБС і більш високий рівень приглушення звуку, подальші роботи у цьому напрямку не привели до бажаного результату. В 1981 році було прийняте рішенна про створення безшумного снайперського комплексу з відкриттям опитно-конструкторських робіт "Винторез". Ймовірно, ці роботи проводилися одночасно в інтересах як КГБ, так і Міністерства оборони. Таке ставалося неодноразово, коли тактико-технічні вимоги на розробку зброї затверджувалися одразу декількома відомствами. У такому випадку головну роль при прийнятті вирішальних рішень граво Міністерство оборонної промисловості (МОП) СРСР.
Роботи над "Винторезом" почалися в калібрі 7,62 мм, а перший варіант гвинтівки РГ036 конструкції П.І. Сердюкова стріляв стандартними автоматними патронами УС. Однак високі вимоги точності гвинтівки на відстані 400 м не дозволяли досягти потрібних показників з таким патроном. Варіант з гумовими ущільнювачами також не підходив, як і запирання порохових газів у гільзі. Не підійшов і варіант комбінації винтовочної кулі снайперського патрона 7Н1 і пістолетної гільзи від патрона ТТ. У результаті довелося проектувати новий патрон, що отримав індекс РГ037. Для цього куля калібру 7,62 мм була поміщена в заготовку гільзи 5,4 × 39-мм патрона, скорочену до 29 мм. Однак і цей варіант не задовольняв ні розробників, ні замовників.
Так як раніше планувалося створення уніфікованого перспективного комплексу для безшумної стрільби, подальші роботи по ОКР "Винторез" продовжилися лише після уточнення вимог в рамках НДР "Вал". Довелося значно виправити не лише вимоги до зброї, але і, в першу чергу, до патрону.
Трохи пізніше і "Вал" з'явився
Першу альтернативу штатному комплексу АКМ з ПБС у 1960 році запропонували в ЦНІІТОЧМАШ, створивши автомат АО-26 під патрон БШ-41. Калібр нової системи залишився тим же, але патрон скоротили на 15 мм, помістивши кулю в гільзу пістолетного патрона. Це призвело до зниження маси зброї більше, ніж на кілограм при збереженні габаритів. Новий патрон на відстані до 400 м за енергією кулі перевищував "УС" майже на 40%. Усе це дало підстави до початку розробки нового безшумного комплексу для спецпідрозділів. Порівняльні випробування також проходив безшумний пістолет-кулемет ППС, спеціально дороблений для стрільби патронами БШ-41. Подальші роботи по вдосконаленню штатного автоматного патрону "УС" привели до появи в 1966 році варіанту з 9-мм кулею "УС-9".
З началом робіт над 5,45-мм бесшумним комплексом (в кінці 60-х років) всі дослідження проводилися лише в цьому напрямку. І лише на початку 80-х років, коли стало зрозуміло, що успішне створення малокаліберного комплексу під сумнівом, було вирішено повернутися до досліджень у більшому калібрі. Саме в цей час успішно ішли роботи над новим снайперським патроном та гвинтівкою, на основі яких у 1983 році відкрили НДР «Вал» з розробки малогабаритного бесшумного автоматного комплексу.
Роботи над «Валом» велися паралельно з розробкою снайперського комплексу, але з невеликим відставанням в часі. Вимоги до автомата та патрону були прив'язані до гвинтівкового варіанту. Так, у ТТТ (тактико-технические требования, прим. ред.) на автомат навіть не було зазначено калібр, передбачуваний загальним для обох бесшумних систем. Патрони також вважалися взаємозамінними, причому до автоматного варіанту пред'являлися підвищені вимоги до бронепробивності. Роботи над зброєю в обох темах очолював П.І. Сердюков з ЦНІІТОХМАШ.
Дослідження вибору калібру для нової безшумної системи з'ясували, що 9-міліметровий варіант кулі має найкращі результати за пробивністю. Вбивча дія нового калібру була значно вище, ніж у 7,62-міліметрового варіанту і майже еквівалентна звичайній автоматній кулі "УС". Однак вибір калібру для нової системи був не таким простим, як здається. Кожен калібр був хорошим для своєї сфери застосування, а універсальність тільки призводила до погіршення характеристик гвинтівки або автомата. Калібр 7,62 мм мав переваги за кучністю стрільби, вагою зброї (приблизно на 0,5 кг) та розміром боєзапасу (на 70 патронів). Комплекс калібру 9 мм мав кращу пробивність (на відстань більше ніж 100 м) та вбивчу дію кулі (приблизно на 16%).
Сьогодні всім відомо, що точністю та вагою системи було пожертвовано, враховуючи її вузькоспеціалізоване призначення. Перш за все, на це рішення вплинули вдосконалення бронезахисту солдата та зростаюче використання неброньованої техніки. Задані в ТТТ параметри були досягнуті і в калібрі 9 мм. З 1984 року ОКР "Винторез" пішли по скоригованих вимогах у новому калібрі, а ОКР "Вал" стартували лише в 1986 році після завершення НДДКР. Патрон отримав нову кулю у двох варіантах та гільзу на основі заготовки автоматного патрона зразка 1943 року. Так зʼявились відомі сьогодні спеціальні патрони СП5 та СП6.
Тестування гвинтівки ВСС та патрона СП5 показали 1,5-2 рази кращу точність стрільби порівняно з автоматом АКМ з ПБС-1 та 4,7 разів меншу енергію віддачі, ніж у СВД. Автомат АС та патрон СП6 демонстрували більшу пробивну здатність, ніж АК74 з патроном 7Н6, а рівень приглушення звуку був на рівні пістолета ПБ (6П9). В кінці 80-х років обидва комплекси з різницею в один рік були прийняті на озброєння КГБ та Міністерства оборони. Гвинтівка ВСС отримала від ГРАУ індекс 6П29, а автомат АС - 6П30. Безшумний малогабаритний комплекс перевершив за деякими параметрами не тільки стандартний 7,62-мм варіант, але й перспективний 5,45-мм на основі АКС74У, що з'явився недовго до цього.
Таке двовладдя над озброєнням не завадили стрімкому зростанню популярності як "Винтореза", так і "Вала" у всіх силових структурах рф. Спеціальні підрозділи на початку жалілися лише на нестачу набоїв, а не на бойові характеристики зброї. Логічним продовженням успішного безшумного комплексу стала його модернізація. Снайперська гвинтівка ВССМ (6П29М) та автомат АСМ (6П30М) зберегли в собі найкращі властивості своїх попередників, піддавшись, головним чином, ергономічним доробкам.
За фото наших спецпризначенців дякуємо каналу First Division.
Comments