Влаштування оборонної позиції та її оборона

Адаптував, переклав та покращив @ddd_spetz

Здавалося б, яма в землі є яма в землі. Начебто, очевидно, що земля затримує осколки і кулі, і бути закритим хоча б від частини з них, краще, ніж бути на відкритій місцевості. Однак і в улаштуванні оборонних позицій є свої тонкощі.

Насамперед хотілося б зазначити, що наявність оборонних позицій має щонайменше два недоліки.

По-перше, ворог знає, куди обрушувати свій вогонь, щоб з великою вірогідністю знищити максимально велику кількість солдатів противника. По-друге, у заритого в землю солдата виникає так зване "бункерне мислення". Солдату здається, що в окопі безпечно, і тому в нього виникає бажання з цього окопу не вилазити. А загальний рівень психологічної готовності до бою знижується.

Щодо першого недоліку, то він, справді, стає суттєвим під час боротьби з високоорганізованим противником. Тому будь-який план оборони має включати відпрацювання не тільки навичок пасивного укриття від вогню в підбрустверних нішах і бліндажах, а й виходу з окопів.

Той, хто обороняється, повинен вживати заходів для нейтралізації негативного впливу фактора розуміння позицій противнику. Слід здійснювати глибокий розвиток позицій, влаштування запасних, несправжніх позицій, розвиток мережі ходів сполучення, розосередження бункерів і ніш по позиціях, а також маскування. Усе це робиться з тією метою, щоб, незважаючи на повне знання розташування траншей, противнику було важко нейтралізувати їх усі.

Що ж стосується "бункерного мислення", з ним теж потрібно боротися. Основний спосіб - готувати і тренувати контратаки, відходи, та вести систематичне патрулювання. Одним словом, робити те, що перешкоджає розвитку звички сидіти в окопі й не висовуватися. Нерідко прагнення не виходити за добре укріплені позиції стає причиною невиправданих втрат. Не готуючись до активних дій поза позиціями, оборонець сам себе заганяє в пастку, не знаючи, що відбувається навколо, він допускає оточення і не робить спроб знищити тих, хто оточив його, або вирватися з оточення.

Солдат повинен усвідомлювати, що він обороняє не ділянку траншеї або вогневу точку, а певну позицію, що має певне тактичне значення, і, якщо оборона позиції вимагає виходу з укріплень, значить, потрібно виходити. Якщо противника не вдалося зупинити перед переднім краєм оборони, це не означає, що позиція втрачена. Контратаки й утримання окремих опорних пунктів позиції дають змогу звести успіхи проникнення противника вглиб оборони нанівець.

Головне - не фізична присутність на всій оборонній ділянці, а прикриття всіх підходів до неї вогнем, щоб не було проміжків, які не можна було обстрілювати.

Надмірне зосередження зусиль на обороні "своєї" ділянки траншеї нерідко призводить до того, що про сусідні підрозділи забувають, що робить стики між підрозділами слабкими та вразливими для атак противника.

Система організації позиції

Питання про вибір системи організації позиції - що краще - сукупність окремих стрілецьких осередків чи єдина лінійна траншея?

У осередковій позиції є свої переваги. Осередки малі в розмірах і вони - більш важка ціль для артилерії та авіації противника. На будівництво осередку йде менше часу, а отже, солдат менш прив'язаний до нього. "Бункерне мислення" у солдата в такій позиції розвивається набагато меншою мірою. Фланговий вогонь по позиціях, побудованих за осередковим принципом, теж менш ефективний, оскільки земля між осередками затримує кулі. Але з іншого боку, зосередивши вогонь по двох-трьох окремих осередках, ворог може створювати проходи для прориву оборони.

Можливо, з логічного погляду, осередкова система краща, ніж траншейна. Але психологічно солдати в одиночному і парному окопі відрізані від своїх, вони не відчувають плеча товариша. Солдату здається, ніби саме на його позицію наступає основна маса противника. Під час артобстрілу солдату здається, що всі, крім нього, вбиті. Усе це підштовхує відмовитися від опору і зачаїтися на дні окопу. Для зменшення психологічного навантаження на солдата, а також щоб командир міг контролювати своїх підлеглих, змушувати їх відстрілюватися від насідаючого ворога, створюється система траншей.

Траншеї також полегшують маневр силами і засобами, полегшують піднос боєприпасів і винесення поранених. З огляду на те, що тому, хто обороняється, бажано періодично міняти позицію, щоб не дати атакувати себе на тому ж місці, тому краще використовувати саме траншеї.

Зауважимо, що система траншей і полегшує закриття проломів шляхом перекидання військ по схованих ходах сполучення, і водночас сприяє їхньому створенню (надаючи укриття для солдатів, що поширюються по окопах).

Звичайно, можлива перехідна форма між осередковою формою побудови оборонної позиції і лінійною траншейною. Якщо від кожного осередку провести короткий хід до загальної траншеї, то вийде, начебто, зручний гібрид. Але й тут психологічні чинники в більшості випадків переважують і вимагають використовувати саме лінійну траншею. В принципі для військ з високим моральним рівнем, можна рекомендувати використання перехідної форми бойової позиції, але тут дуже важливо не нашкодити, намагаючись воювати "по розумному".

Не можна не згадати про те, що при пануванні ворожої авіації та артилерії доцільно оборонні позиції заривати під землю, використовуючи підземні галереї для створення наземно-підземної системи оборони. Будівництво підземної галереї за трудовитратами ненабагато більш ємне, ніж відкопування окопу в повний ріст. Так, тут - більший обсяг вийнятого ґрунту і плюс необхідність його виносити, але це компенсується можливістю прокладати галереї по прямій, не влаштовуючи наземні окопи звивистою змійкою.

Для ведення вогню по повітряних цілях використовуються позиції-колодязі, які досить добре захищають від настильного вогню наземних засобів і зменшують ризик ураження бомбами або ракетами авіації противника.

Ламана змійкою лінія окопів - не єдина форма розбиття окопів. Теоретично окремі ділянки окопів можна розбивати по прямій лінії, якщо впродовж прямої ділянки залишати земляні перегородки, роблячи навколо них "П"- або "О"- образні обходи. Ці земляні перегородки - траверси - перешкода для вогню з флангу, що, власне, і досягається створенням ламаної змійки. Однак розташування траншеї по прямій багато в чому полегшує завдання по пристрілюванню артилерії противника, тому систему прямих окопів з траверсами слід застосовувати обережно.

Відомо, що злами окопів - місце, вразливе для ураження вогнем, особливо снайперським, оскільки (під час погляду з флангу) на зламі окопу його бруствер ніби знижується. Якщо ж змійка використовується, то слід не робити пряму ділянку довшою за 20-30 метрів, краще, якщо вона становитиме близько 15 метрів.

Довжини прямих ділянок не повинні бути регулярними. Напрямок прямої ділянки не повинен бути строго перпендикулярний загальному напрямку фронту противника, це ускладнить йому ведення точного вогню артилерією на одній установці прицілу. Водночас лінію оборони не варто робити занадто звивистою, щоб ділянки оборонної позиції не обстрілювали одна одну.

Позиції бойової охорони

Навіть при використанні траншейної системи оборони, окремим стрілецьким осередкам слід використовувати для обладнання позицій бойову охорону. Такі позиції повинні мати хороший огляд, щоб проглядалися можливі маршрути руху противника. За інших рівних умов вони виносяться на максимальну відстань дійсної вогневої підтримки від основної оборонної позиції. Бажано встановити зв'язок із позиціями бойової охорони і підготувати приховані рубежі відходу і висунення на позиції бойової охорони. Під час визначення розташування позицій бойової охорони слід враховувати, що вони обмежують вогонь основної лінії оборони, якщо не забезпечити своєчасний відхід із цих позицій.

Нічні позиції бойової охорони мають бути ближчими до основної оборонної позиції, ніж денні позиції. Вночі слід виділяти більше людей в охорону, ніж удень. Також слід при цьому встановити звукові, візуальні, або вогневі сигнали.

Наприклад, встановити, що якщо вогонь відкривається автоматичний, це означає атаку противника, і основні війська займають оборонні позиції. Поодинокі ж постріли можуть тоді використовуватися для прочісування місцевості або інших цілей.

Наступний розділ було опрацьовано у цій статті:

Розташування оборонної позиції на пагорбі

Використання додаткових бойових машин піхоти та іншої бронетехніки

Розташування бронетехніки і окопаної піхоти на одній позиції - не єдино можливе тактичне рішення. Можна створити окрему бронегрупу, якій можуть бути виділені як один і той самий зі спішеною піхотою, так і зовсім інший сектор обстрілу, а сама бронегрупа може перебувати на іншій позиції. У процесі бою бронегрупа може маневрувати.

Під час заривання техніки в землю можна використовувати метод "закопування по башню", згідно з яким окоп закриває тільки корпус броньованої машини або танка, а башня залишається над поверхнею землі, або метод "закопування з башнею". В останньому випадку під техніку готується глибокий котлован, який приховує її всю, або одне-два укриття, що повністю, "з головою", закривають техніку. Так можна закрити техніку за зворотними схилами висот, за лісом, в улоговинах тощо.

Для ведення вогню готуються виїзди (бажано щонайменше два) з котловану або укриття і окопи для стрільби, який, як і в першому випадку, закривають лише корпус. При наближенні противника бронемашина виїжджає з котловану або з-за укриття в окоп і відкриває вогонь. Це дає змогу тримати техніку поза обстрілом протитанкових засобів противника доти, доки вона не буде потрібна для ведення вогню. А недоліком тут є більший час реакції на відкриття вогню (машину потрібно ще завести і вивести з котловану на позицію, звідки вона може вести вогонь).

Під час розміщення позицій для техніки потрібно пам'ятати, що гази, які вириваються з ствола знаряддя (особливо танка), здатні оглушити або навіть вбити піхотинця, який перебуває попереду броньованої машини. Небезпечна зона - залежно від типу знаряддя. Вона може простягатися під кутом 45 градусів від лінії пострілу в кожну сторону на відстань від 100 (для гармат БМП) до 200 метрів (для танкових гармат). Під час стрільби з гармат, двигун має бути увімкнений, оскільки електрика та електроніка бронетехніки швидко "садить" акумуляторні батареї на машинах.

Фланговий вогонь в обороні

Для використання флангового вогню в обороні потрібно знати його переваги і недоліки. Взагалі-то, фланговий вогонь набагато ефективніший за фронтальний. Атакуючому набагато зручніше стріляти вперед, ніж убік, та ще й під великим кутом до напрямку атаки. Тому стрілець, що обороняється, який, перебуваючи за бруствером, веде вогонь убік, перебуває в набагато вигіднішому і майже безпечнішому становищі.

Осередки або бійниці в траншеї можна заздалегідь так розташувати, що корпус того, хто обороняється, буде розгорнутий у бік одного з флангів, тобто зручно для ведення вогню убік. Якщо розташувати попарно стрільців - один стріляє вправо, один вліво, - то перед передньою позицією створюється багатошарова завіса флангового вогню.

З логічної точки зору це найкраща система організації оборонного вогню. Є рекомендації готувати позиції таким чином, щоб на далеких підступах той, хто обороняється, вів вогонь прямо, а в разі посилення вогню противника заходив за бруствер і починав вести фланговий вогонь.

Звісно, потрібна велика злагодженість дій, щоб під час переходу від фронтального вогню до флангового не виникали необстрілювані простори. Однак тут вступає в силу психологічний і моральний фактор. Людина прагне захищати себе від безпосередньої небезпеки. Такою небезпекою для солдата, що обороняється, є противник, який атакує саме його позицію. Тому потрібна велика витримка, щоб стріляти у фланг, знаючи, що прямо на тебе наступає ворог, і що його зупинити може тільки вогонь іншого солдата. Крім того, у стані бойового стресу відбувається відтік крові від мозку до м'язів і людина втрачає здатність мислити швидко та ясно. Про необхідність перейти від фронтального до флангового вогню людина може просто не подумати.

Для цього часто чинять таким чином. Основна маса тих, хто обороняється, стріляє вперед від себе. А для ведення флангового вогню виділяються окремі групи солдатів, як правило, кулеметники, позиції яких готуються таким чином, щоб вони не могли бачити, хто безпосередньо атакує їхню позицію. Їм призначається сектор обстрілу - тільки у фланг. Звичайно, позиція для флангового обстрілу, повинна спереду оборонятися іншими солдатами або бути підтримана фланговим вогнем з інших позицій.

Фланкувальні позиції часто є позиціями для ведення кинджального вогню (це вогонь із різних видів зброї (кулеметів, автоматів, гармат) із близької відстані, заздалегідь підготовлений і відкритий раптово, як правило, по противнику, який наступає, із замаскованих оборонних позицій). Тобто, вогонь відкривається при підході противника близько до оборонної траншеї. Весь інший час такі позиції "мовчать" - для ефекту раптовості в напружений момент бою. Поки позиція "мовчить", вона практично не може бути виявлена. Значення фланкувальних позицій велике. За належної організації взаємного фланкування, вони можуть служити основою оборони.

З огляду на перевагу фланкуючого вогню, саме таким вогнем намагаються забезпечити дротяні та інші загородження. Однак розташування фланкувальних позицій біля основи лінії загороджень видає їхнє місцезнаходження противнику. Тому потрібно організовувати додаткові лінії загороджень, що "розмивають" чіткі лінії основних загороджень.

Зазначимо, що з фланкувальних позицій має бути можливість прострілювати окремі ділянки власних окопів на випадок захоплення їх противником.

Деякі тонкощі інженерного обладнання позиції

Траншея не обов'язково має бути в повний профіль, тобто закривати людину з головою, можна використовувати неглибокі траншеї для переповзання. Особливо потрібно про це пам'ятати під час влаштування позицій на твердому ґрунті. Навіть у горах з каменів можна скласти неглибоку траншею для переповзання.

Бруствер у окопа і траншеї теж можуть бути різним. Вище згадувалася тактика ведення вогню в бік, коли солдат перебуває за бруствером. Тобто солдат може перебувати не посередині бійниці, а збоку від неї. Говорилося про використання заднього бруствера, щоб знизити помітність солдатів і озброєння на пагорбі. Насипати бруствер слід і при влаштуванні окопу на рівній місцевості.

Але бруствера може взагалі не бути, якщо тактично доцільно приховати окоп від спостереження, а відповідно ускладнити його виявлення і коригування вогню по ньому. У цьому разі ґрунт, що викопується, забирають у мішках, а не висипають поруч із позицією у вигляді бруствера, а окопи риються максимально вузькими - від 50 сантиметрів завширшки, але глибокими.

Дзоти як такі, що притягують вогонь противника, можуть не будуватися, а замінюватися кулеметними майданчиками і бетонованими колодязями з круговим обстрілом.

Бійниці в бруствері, якщо він все ж таки є, бажано приховувати, оскільки вони будуть притягувати вогонь противника. Наприклад, використовується фіранка з клаптика матерії, пофарбованої під колір місцевості, або біла марля взимку. Така фіранка особливо зручна для снайперів, від руху повітря після пострілу відкрита фіранка падає, приховуючи постріл і того, хто стріляв.

Можлива повна відсутність переднього бруствера за наявності заднього. У цьому разі оборонець може відкрити вогонь з будь-якого місця траншеї, а не тільки з бійниці.

Дно окопу слід вистилати хмизом, матами, або звичайними матрацами - для зручності пересування по окопу після дощів. Треба забезпечити дренаж окопів (злив з них води).

В окопі слід підготувати щілини, в 30-40 сантиметрів, куди можна відкидати гранати ворога, що впали в окоп.

Наприклад, уловлювач гранат може являти собою маленьку канавку вздовж однієї або двох крутостей окопу. Та ж канавка слугуватиме збірником води в дощову погоду. До речі, дно окопу має бути під невеликим кутом, щоб і гранати, і вода скочувалися в призначені для них канавки. Дії в разі потрапляння гранат противника в окоп потрібно відпрацювати до автоматизму. Краще в такій ситуації сховатися за вигином окопу, а якщо це неможливо - то потрібно закотити гранату в уловлювач, якщо і це неможливо - то хоча б упасти.

Під час обладнання позицій обов'язковим є обладнання ніш для боєприпасів, оскільки інакше вони заважатимуть пересуванню окопом.

Бліндажі, сховища, щілини робляться під переднім бруствером з тим розрахунком, що двері будуть розташовані по передній стінці окопу, і пряме попадання снаряда у вхід споруди виключається. Дах над бліндажами слід робити якомога товстішим, у кілька шарів, використовуючи шар каміння, щоб його не пробивали снаряди.

Позиції обладнуються не тільки шляхом вривання в землю. У горах вони влаштовуються з каміння, бажано поміщеного в мішки або ящики (щоб менше рикошетили кулі і менше розліталися осколки самого каміння, яке утворює перешкоду). За можливості кам'яні укриття засипають землею або піском шаром 15 - 20 сантиметрів. Бажано каміння брати з прихованих місць або з протилежного боку оборонного схилу. Сліди від вийнятих каменів добре видно.

Взимку позиція може бути зроблена зі снігу. Сніг, особливо политий водою, також може зупиняти кулі. Для додання природного вигляду позиції після поливання її водою можна посипати зверху сніг, що створить враження снігу, який випав природно. Дуже ефективне взимку використання звичайного піску, який обливається водою і, замерзаючи, перетворюється на подобу бетону.

Влаштування густих мінних полів перед позицією малоефективне, противник перед атакою або проробляє проходи вручну, або розміновує вибуховим способом під час артобстрілу. Міни-розтяжки розтягуються "кішками". Суцільне мінне поле перед позицією може більше нашкодити, створюючи помилкове відчуття безпеки. Рідко розкидані міни перед позицією цілком виконають функцію психологічного тиску на противника, так само як і суцільне мінне поле.

Подібне можна сказати і про протитанкові рови. Крім того, що рів видає противнику накреслення переднього краю, він стає хорошою проміжною позицією для піхоти супротивника, а головне, він порівняно легко долається.