Витривалість

Адаптував, переклав та покращив @ddd_spetz

Витривалість людини – це здібність протистояти стомленню у якій-небудь діяльності. Стомлюваність буває: розумова, сенсорна, емоційна та фізична. Названі види стомленості взаємопов’язані, але більше всього нас цікавить фізична стомленість. В залежності від кількості м’язових груп, які беруть участь у роботі витривалість поділяють на локальної дії (менше 50 % м’язів) і загальної дії (більше 50% м’язів).

Витривалість залежить від потужності роботи, тобто від інтенсивності (сили і швидкості). Прийнято виділяти 4 зони відносної потужності:

• Максимальна;

• Субмаксимальна;

• Велика;

• Помірна.

При дуже помірній потужності проявляється так звана абсолютна витривалість, яку прийнято називати загальною.

Загальна витривалість – це здатність виконувати довгий час роботу помірної інтенсивності з використанням більшості м’язів. Загальна витривалість (інколи називають абсолютною) не залежить від специфіки роботи. Вона однаково проявляє себе у будь-яких видах м’язової діяльності. Набута у одному виді роботи за законами “теорії переносу” добре проявляє себе у інших видах. В її фізіологічній основі лежать аеробні реакції. Чим вищі потужність та координаційна складність роботи, тим більша спеціалізованість витривалості. У цьому контексті розрізняють ще один її вид – спеціальну витривалість.

Спеціальна витривалість – це витривалість, яка належить до певної діяльності, вибраної як предмет спеціалізації. Спеціальна витривалість класифікується: ознаками рухової дії, за допомогою якої вирішуються рухові завдання за ознаками рухової діяльності, в умовах якої вирішується рухове завдання (наприклад, ігрова витривалість); за ознаками взаємодії з іншими фізичними якостями (здібностями), необхідними для успішного вирішення рухового завдання (наприклад, силова витривалість, швидкісна витривалість, координаційна витривалість). Різні види витривалості є незалежними або мало залежними один від одного. Наприклад, можна мати високу силову витривалість, але недостатню швидкісну чи низьку координаційну витривалість. Прояв витривалості у різних видах рухової діяльності залежить від багатьох факторів: біоенергетичних, функціональних та біохімічних, психічних, функціональної стійкості, генотипу (спадковості), середовища.

Біоенергетичні фактори включають обсяг енергетичних ресурсів, яким має в своєму розпорядженні організм, і функціональні можливості його систем (дихання, серцево-судинно системи), що забезпечують обмін, продукування та відновлення енергії у процесі роботи. Утворення енергії, необхідної для роботи на витривалість відбувається в результаті хімічних перетворень. Основними джерелами енергоутворення при цьому є аеробні, анаеробні гліколітичні та анаеробні алактатні реакції, які характеризуються швидкістю вивільнення енергії, обсягом допустимих для використання жирів, вуглеводів, глікогену, АТФ, а також допустимим обсягом метаболічних змін у організмі.

Фізіологічною основою витривалості є аеробні можливості організму, які забезпечують певну частку енергії у процесі роботи і сприяють швидкому відновленню працездатності організму після роботи будь-якої тривалості та потужності, забезпечуючи найшвидше видалення продуктів метаболічного обміну. Анаеробними алактатними джерелам енергії надається вирішальна роль у підтримці працездатності у вправах максимальної інтенсивності тривалістю до 15-20 с. Анаеробні гліколітичні джерела є головними в процесі енергозабезпечення роботи, що триває від 20с. до 5-6хв.

Фактори функціональної та біохімічної економізації визначають співвідношення результату виконання вправи та витрат енергії на її досягнення. Зазвичай економічність пов'язують із енергозабезпеченням організму під час роботи, а оскільки енергоресурси в організмі практично завжди обмежені або за рахунок їх невеликого обсягу, або за рахунок факторів, затруднюючих їх витрату, то організм людини прагне виконати роботу за рахунок мінімуму енерговитрат. При цьому чим вища кваліфікація спортсмена, особливо у видах спорту, що вимагають прояви витривалості, тим вище економічність виконуваної ним роботи.

Економізація має дві сторони: механічну (або біомеханічну), залежить від рівня володіння технікою чи раціональної тактики змагальної діяльності, а також фізіолого-біохімічну (або функціональну), яка визначається тим, яка частка роботи виконується за рахунок енергії окисної системи без накопичення молочної кислоти, а якщо розглядати цей процес ще глибший - то за рахунок якої частки використання жирів як субстрату окиснення. Чинники функціональної стійкості дозволяють зберегти активність функціональних систем організму при несприятливих зрушеннях у його внутрішньому середовищі, що викликаються роботою (наростання кисневого боргу, збільшенням концентрації молочної кислоти у крові тощо). Від функціональної стійкості залежить здатність людини зберігати задані технічні та тактичні параметри діяльності, незважаючи на втому, що наростає. Особистісно-психічні фактори мають великий вплив на прояв витривалості, особливо у складних умовах. До них відносять мотивацію на досягнення високих результатів, стійкість установки на процес та результати тривалої діяльності, а також такі вольові якості, як цілеспрямованість, наполегливість, витримка та вміння терпіти несприятливі зрушення у внутрішньому середовищі організму, виконувати роботу.

Фактори генотипу (спадковості) та середовища. Загальна (аеробна) витривалість середньосильно обумовлена впливом спадкових факторів (коефіцієнт спадковості). Генетичний фактор суттєво впливає на розвиток анаеробних можливостей організму. Високі коефіцієнти спадковості (0,62-0,75) виявлені у статичній витривалості; для динамічної силової витривалості впливу спадковості та середовища приблизно однакові.

Спадкові фактори більше впливають на жіночий організм під час роботи субмаксимальної потужності, а в чоловічий - під час роботи помірної потужності. Спеціальні вправи та умови життя суттєво впливають на зростання витривалості. У тих, хто займається різними видами спорту, показники на витривалість цієї рухової якості значно (іноді вдвічі і більше) перевершують аналогічні результати які не займаються спортом. Наприклад, у спортсменів, які тренуються у бігу на витривалість, показники максимального споживання кисню (МСК) на 80% і більше перевищують середні показники звичайних людей. Розвиток витривалості походить від дошкільного віку до 30 років. Найбільш інтенсивний приріст спостерігається з 14 до 20 років. Головне завдання з розвитку витривалості у дітей шкільного віку полягає у створенні умов для неухильного підвищення загальної аеробної витривалості на основі різних видів рухової діяльності, передбачені для освоєння в обов'язкових програмах фізичного виховання.

Існують також завдання щодо розвитку швидкісної, силової та координаційно-рухової витривалості. Вирішити їх - значить домогтися різнобічного і гармонійного розвитку рухової здібності. Зрештою, ще одне завдання випливає із потреби досягнення максимально високого рівня розвитку тих видів та типів витривалості, які відіграють особливо важливу роль у видах спорту, обраних як предмет спортивної спеціалізації.