.png)
Невеличка стаття про німецький ОБТ "Леопард-2"
Одразу відповім на актуальне питання - "Чому не Абрамс?"
У абрамсів дійсно дуже технологічно складні трьохвалові газотурбінні двигуни, які практично неможливо ремонтувати за межами широкої і дуже дорогої тилової інфраструктури (якої у нас немає, і не буде). Він дуже крутий, він потужний, він працює на будь якому паливі (навіть в теорії авіаційний керосин), але він нереально дорогий і складний в обслуговуванні.
Leopard натомість має звичайнісінький чотирьохтактний моторчик на солярці, достатньо простий щоб його ремонтувати десь на звичайній рембазі, в недалекому тилу. Тошонада.
В усьому іншому машини, плюс-мінус трамвайна зупинка, однакові - обидві мають відмінну броню, потужні бабахкалки, і круті періферійні пристрої типу прицілів, тепловізорів, радіостанцій, і всякої ще корисної електроніки.
Що ж, почнемо. Леопардів 2 вироблено вже більш ніж 3000 штук .
Leopard 2 у різних модифікаціях стоїть на озброєнні армій Німеччини, Австрії, Норвегії, Швеції, Швейцарії, Іспанії, Данії, Греції, Туреччини та багатьох інших країн. (список країн-операторів зовсім скоро може поповнитися ;) )
Історія
Візьмемо реалії холодної війни, а саме одного з найгарячиших її періодів. На початку 60-х відповідні розвіддані дозволили американцям припустити, що у Радянському Союзі активно ведуться роботи над створенням нового перспективного танка FST (Future Soviet Tank – англ. «майбутній радянський танк»). Загалом американці не помилилися – у харківському КБ А. А. Морозова справді наближалися до завершення роботи над Т-64. (який на той час випереджав всю танкову індустрію років на 10-15 мінімум, машина була дійсно дуже проривна). Для того, щоб у стислий термін сконструювати власну машину, здатну протистояти FST, американці запропонували уряду ФРН об'єднати конструкторські та фінансові ресурси двох держав.
Однак проект основного бойового танка НАТО MBT-70 (Main Battle Tank 70) провалився - занадто вже різні підходи були у партнерів. Американці хотіли встановити 152-мм (!) гладкоствольну гармату, яка дозволяла також здійснювати запуск протитанкових керованих ракет "Шилейла". Німці ж дотримувалися думки, що достатньо забезпечити його 120-мм гладкоствольною гарматою, що стріляє опереними боєприпасами. Американці схилялися до газотурбінної силової установки, німці залишалися затятими прихильниками танкових дизелів. Крім того, у зв'язку зі специфікою європейського театру бойових дій, німецькі військові висували жорсткі обмеження маси майбутніх танків. В результаті сторони витратили в п'ять разів більше коштів, ніж плунувалося, побудували по одному зразку танка, після чого 1970 року проект був заморожений.
МВТ-70 в експозиції танкового музею на Абердинському полігоні
Очевидно, німці спочатку розуміли, що кооперація зі США ризикує закінчитися нічим, і тому паралельно з МВТ-70 розглядали можливість модернізації своїх танків Leopard. Крім того, в 1967 році вони дали старт роботам над національним основним танком Kampfpanzer-2, який також називався "Позолочений леопард", а потім - "Вепр" (Keiler) (після Другої світової війни у німецьких танкобудівників збереглася традиція називати свої машини на честь тварин). Конструкторські дослідження ґрунтувалися на напрацюваннях, отриманих під час проектування МВТ-70.
На момент 1969 року німці створили два перші прототипи, конструкцію та ходову частину яких розробили інженери фірми Porshe, стара добра Wegmann & Co сконструювала башти, а Telefunken (дочірня компанія корпорації AEG) – доопрацювала систему стабілізації гармати танка МВТ-70, створену американською компанією Cad.
З 1970 року складання прототипів зайнялася корпорація Krauss-Maffei AG, яка досі залишається генеральним підрядником з виробництва танків.
Спочатку розроблялися два варіанти озброєння «Вепря» (традиційне гарматне і гарматно-ракетне), проте в 1971 від другого відмовилися - можливо, саме тому в 1973 танк перейменували в Leopard 2K. До 1974 року німецька промисловість самостійно виготовила 16 корпусів та 17 башт нової бойової машини.
Прототип Leopard 2K – корпус №15 з баштою №02 та 105-мм стволом
З урахуванням сусідства ФРН із країнами Варшавського блоку розробка Leopard 2K відігравала першорядну важливість для її керівництва (хід робіт особисто контролював міністр оборони Гельмут Шмідт). Для надійності прототипи вирішили випробувати не тільки в Європі, а й за океаном, тому на початку 1974 чотири танки відправили до Канади (на полігон «Шило») і в США (на полігон «Юма»). Військові хотіли випробувати машини в умовах екстремально низьких та екстремально високих температур, а також подивитися, як вони поводитимуться у глибоких снігах та за сильної запиленості. Оскільки ще не було прийнято остаточне рішення, які саме гармати встановлювати, два танки озброїли 120-мм гладкоствольними Rh-120 L44 компанії Rheinmetall Berlin AG, а ще два - англійськими 105-мм нарізними Royal Ordnance L7.
Нарізна гармата L7 тоді вже пройшла перевірку часом (зокрема, її бойові якості добре відомі завдяки арабо-ізраїльським війнам), а німецька промисловість випускала спецом для цієї гармати велику номенклатуру боєприпасів. Гладкоствольну ж Rh-120 L44 військові поки що вивчили погано, і до неї існувало тільки два типи снарядів: бронебійний підкаліберний оперений снаряд ДМ23 (маса – 18,6 кг, сердечник з вольфрамового сплаву) та кумулятивно-осколковий оперений ДМ2 кг). Крім того, стабілізатори снарядів відбирали до 20% ваги, на які доводилося зменшувати бойовий заряд.
Випробування проводилися спільно з американським розвитком проекту МВТ-70, який на той момент мав індекс XM-1 (у перспективі він став широко відомим танком M1 Abrams). Європейські та американські фахівці порівнювали результати випробувань та ділилися враженнями, які були не на користь XM-1. Leopard 2K показав результати не гірше за свого американського конкурента, при цьому володіючи меншою вагою, більшим запасом ходу і кращою ремонтопридатністю.
Гармати, які встановлювалися на ОБТ Leopard II різних модифікацій
Наступний етап розвитку
За підсумками всіх випробувань та конструктивних доробок у 1977 р. було прийнято рішення про виробництво 1800 танків у п'яти серіях для потреб Бундесверу; головним підрядником залишалася фірма Krauss-Maffei. У 1979 р. машина поступила на озброєння. Виробництво танків Leopard 2: Німеччина – 2050 танків, Нідерланди – 445 танків, Швейцарія – 380 танків, Іспанія – 219 танків, Греція – 170 танків. Усього вироблено 3264 машини.
Леопард 2 (1979 – 1982 рр.) – перша базова модифікація. Виготовлено 380 одиниць. На даному фото Леопард 2 із встановленою трубою-лазом для руху під водою.
Танки Леопард 2 створені за класичною компоновкою: механік-водій знаходиться в передній частині корпусу, командир танка, навідник зброї (праворуч від гармати) і заряджаючий (зліва) знаходяться в башті. Двигун розташований у кормовій частині. Озброєння всіх танків, за винятком моделі А6, складається зі 120-мм гладкоствольної гармати компанії Rheinmetall з довжиною ствола 44 калібру, двох 7,62-мм кулеметів (спареного з гарматою і зенітного, розташованого на даху башти). Ну і також на башті відповідно була розташована система постанови димової завіси. З часом на танках постійно модернізувався броньовий захист та системи управління вогнем.
Леопард 2 А1 (1982 – 1984 р.) – тепловізійний приціл, посилений бронезахист (новий наповнювач у комбінованій броні), підвищена надійність низки систем та агрегатів. Виготовлено 750 одиниць.
Проектувальники зробили можливим ведення вогню з гармати та спареного кулемету з місця командира танка – для цього використовувався механізм синхронізації оптичної осі прицілу та осі ствола зброї. Наведення проводилося за допомогою панорамного періскопічного прицілу PERI-R-12 зі стабілізованою лінією візування. Крім цього, на місце командира вивели систему керування двигуном та трансмісією, що дозволяло йому, у разі потреби, перехопити керування танком у механіка-водія!
PERI-R-12
Для ведення бою в нічних умовах танк забезпечили стаціонарним інфрачервоним (далі – ІЧ) прожектором, який заховали за баштовою бронею, а також активними ІЧ приладами спостереження. Але оскільки ІЧ випромінювання сильно демаскує танк, танкістам рекомендувалося використовувати спостережні пристрої з електронно-оптичними підсилювачами, якими також обладнали Leopard 2K. З метою проведення польових випробувань на прототипах встановили системи управління вогнем (далі – СУО) двох виробників – компаній Carl Zeiss та AEG-Telefunken. Обидві системи використали комп'ютер FLER-H фірми Telefunken.
У МТО встановлювався єдиний швидкозамінний блок, що складався з двигуна та трансмісії. Для "реклами" танка на його показові випробування запросили військових оглядачів із ФРН, США, Франції та Великобританії. Спеціально для них танкісти продемонстрували процес заміни силової установки у польових умовах (операція зайняла лише 19 хвилин). А тепер згадаймо скільки процес заміни силової установки займає на Абрамсі...в польових умовах)
У якості силової установки для танка використовувався багатопаливний V-подібний дванадцятициліндровий чотиритактний дизельний двигун MB 873 потужністю 1500 л. с. при 2600 об/хв. Його розробила компанія MTU Friedrichshafen GmbH (колишня Maybach-Motorenbau GmbH), яка під час Другої світової війни забезпечила двигунами більшу частину машин Panzerwaffe.
Дизельний двигун MB 873
Цікаво, що конструктори передбачили охолодження силової установки водою під час подолання танком водних перешкод. При цьому вентилятори відключалися, вбудована система клапанів перекривала отвори повітрозабірників, а в радіатори надходила забортна вода!
У танку Leopard 2K використовувалася гідромеханічна трансмісія HSWL-354/3 компанії RENK AG з комплексним гідротрансформатором, що блокується, чотириступінчастою планетарною коробкою передач і диференціальним двопоточним механізмом повороту з гідрооб'ємною передачею.
Гідротрансформатор вимикався за допомогою блокувального фрикціону. Механо-електрогідравлічна система керування трансмісією забезпечувала автоматичне перемикання передач(!). Реверс давав можливість швидкого перемикання з переднього на задній хід у момент, коли танк ще продовжував рухатися вперед (зі швидкістю трохи більше 8 км/год).
Моторно-трансмісійне відділення танку Leopard 2A5. У вирізі в днищі видно два поперечні торсіони.
Крім того, у МТО знаходилися паливні баки загальною ємністю 500 літрів, а ще два баки ємністю 700 літрів розміщувалися на надгусеничних втулках (я є противником цього рішення, бо це елементарно небезпечно). Електроустаткування складалося з безконтактного синхронного генератора змінного струму та шести акумуляторних батарей. Потужність генератора складала 20 кВт, маса – 24,6 кг. Сумарна ємність батарей складала 300 ампер годин. Пуск двигуна відповідно здійснювався електростартером. Для полегшення пуску в зимовий час використовувалися свічки розжарювання, встановлені в передкамерах двигуна, а при температурі нижче -20 ° С проводився передпусковий прогрів двигуна від спеціальної системи обігріву.
МВТ – друга спроба
11 грудня 1974 року між США та ФРН було підписано меморандум про створення нового MBT (після того, як американці у 1973 році придбали та дослідили корпус прототипу №7). Після аналізу бойових дій Війни Судного дня було ухвалено рішення, що танк необхідно додатково захистити рознесеною бронею. Проектну масу машини збільшили до 60 тонн (початково у проекті йшла мова про те, що маса не повинна перевищувати 50 т), крім того, зміни зазнала експериментальна башта №14 – для її виробництва використали ніздрювальну сталеву броню з порожнечами для вкладок комбінованої броні. У нову башту встановили 120-мм гладкоствольну гармату. Після цього німецькими виробниками було замовлено два нові прототипи (№19 та №20), які отримали позначення Leopard 2AV, а також три башти до них.
Крім комбінованої броні лобової проекції башт, експериментальні танки мали інші відмінності. На прототип №19 встановили 105-мм нарізну гармату L-7, яку можна було легко замінити на 120-мм гармату німецького виробництва, а також СУО американської компанії Hughes Tool Company. У башті прототипу №20 СУО та 120-мм артсистема залишалися німецькими, ще один прототип (№21) забезпечили СУО EMES 13 (спільної розробки Hughes та Krupp Atlas Elektronik) та все тієї ж 120-мм гарматою Rh-120.
Тоді на полігонах в США між німцями і американцями сталася велика суперечка, розписувати яку я не хочу бо це нікому цікаво не буде. Просто підсумую, що американці проводили іспити німецьких танків в неналежних умовах за своїми правилами, що й стало причиною конфлікту.
Стрілянини прототипу №19 очікувано виявилися дещо гіршими, ніж у американських танків ХМ-1. Німецькі фахівці заявили, що їх не попередили про те, що на чужому полі випробування будуть проводитися за чужими правилами, але дослухатися до їхніх аргументів ніхто не захотів. Тим не менш, СУО танка (нагадаю, американська) зарекомендувала себе чудово. Американських танкістів вразила можливість ведення вогню з місця командира танка, що підвищувало оперативність реагування екіпажу.Крім того, американці вважали, що Leopard 2AV заброньований гірше, ніж XM1. При обстрілі кумулятивними боєприпасами лобова броня німецького танка оцінювалася в 400-450 мм гомогенної броні, а американського - 450-470 мм. Під час обстрілу бронебійними снарядами цей розрив значно збільшувався.
Цілісність броньового захисту та розташування слабких зон танка Leopard 2A0-4 для 0-30 градусів від поздовжньої осі
Leopard 2 нарешті йде в серію!
У січні 1977 року німецькі військові замовили промисловцям ще одну невелику партію бойових машин. Вона складалася з трьох корпусів перспективного танка з посиленими лобовими бронедеталями та двох башт. Замовлення було виконано вже у 1978 році, але до цього часу (у вересні 1977 року) Бундесвер нарешті прийняв танк на озброєння під індексом Leopard 2A та замовив генеральному підряднику (компанії Krauss-Maffei) 1800 машин, які надалі випустили вісьмома серіями.
Перші танки були отримані замовником 25 жовтня 1979 року, а незабаром голландська армія відмовилася від ідеї придбання нового американського танка M1 Abrams через високу вартість та відмову американців переозброїти його 120-мм гарматою. Натомість 2 березня 1979 року голландці підписали договір на постачання 445 нових «леопардів». Щоб виконати це замовлення, не ставлячи під загрозу план озброєння танкових військ Бундесверу, німецьким промисловцям довелося підключити до збирання леопардів 2А ще одного виробника – компанію Krupp.Мак Maschinenbau GmbH, яка базувалася у Кілі. Як і в Krauss-Maffei, її основною «цивільною» продукцією були залізничні локомотиви.
Наприкінці 1981 року щомісячний випуск «Леопардів 2» досяг двадцяти одиниць, а максимум, який вдалося вийти німцям – 25 танків на місяць. Для порівняння, в той же час в СРСР лише один нижньотагільський «Уралвагонзавод» збирав по 40–50 машин на місяць (я не беру до уваги ще ОмскТрансМаш і Харківський завод ім.Малишева).
До середини 1987 року програму виробництва «леопардів 2» повністю виконали (990 машин було зібрано в Мюнхені, 810 – у Кілі), а 1988–1990 роках для потреб Бундесверу виробили ще 325 танків, частина яких призначалася заміни танків Leopard 1, знятих з озброєння та проданих до Туреччини.Перша базова модель Leopard 2А, яку іноді позначають як «A0», в цілому повторювала конструкцію прототипу №20 Leopard 2AV. Ці танки вироблялися з жовтня 1979 до березня 1982 року у першій серії. Усього було випущено 380 машин, з яких 209 – на підприємстві Krauss Maffei, та 171 – на заводі Krupp.
Leopard 2A0
На модель Leopard 2А1 встановили інфрачервоний прилад спостереження навідника, змінили конструкцію боєукладок – їх уніфікували з американськими «абрамсами», а також переробили паливний фільтр, щоб зменшити час, необхідний для заправки танка. Ця модель вироблялася у двох серіях: другої (450 машин. 248 - Krauss-Maffei; 202 - Krupp), що випускалася з березня 1982 по листопад 1983; і третьої (300 машин. 165 - Krauss-Maffei; 135 - Krupp), що випускалася з листопада 1983 по листопад 1984 року. В цілому це не так важливо.
Leopard 2A1
Позначення Leopard 2А2 надали танкам першої серії, які були модернізовані до рівня машин другої та третьої серій (в основному вона стосувалася заміни прицілу з тепловізором PZB 200 на більш сучасні EMES 15). Крім цього, зміни зазнали горловини передніх паливних баків: тепер їх можна було заправляти окремо. Незначною мірою змінилася конструкція перископів, бронювання системи антирадіаційного захисту, буксирувальні троси. Модернізовану першу серію можна відрізнити від інших танків за круглою броньованою пластиною, яка закриває гніздо віддаленого датчика зустрічного вітру.
Leopard 2A2
Приціл EMES-15, звертаю вашу увагу що його розміщення на Лео 2А5 відрізняється від Лео 2А2
Зображення тепловізійного каналу прицілу навідника EMES-15. Цифри червоного кольору означають відстань, що перевищує або дорівнює 9990 м.
Четверта серія із трьохсот машин (165 – Krauss-Maffei; 135 – Krupp) випускалася з грудня 1984 по грудень 1985 року. Основною зміною стала установка нових цифрових радіостанцій SEM80/90 (у цей же час відбувалася і заміна радіообладнання у танків Leopard 1), покращені ручник і боєукладка. Навіть із такими мінімальними відмінностями танки отримали окремий індекс – Leopard 2А3.
Радіостанція SEM80
Найбільш численною у сімействі «леопардів 2» стала модель Leopard 2А4 (саме цю модель нам і можуть передати, але я сподіваюся на краще). У конструкцію танка інженери внесли набагато суттєвіші зміни, ніж у всі попередні модернізації. Було посилено бронювання башти, в якій між сталевими зовнішнім та внутрішнім шарами броні з'явилися вольфрамові та титанові вставки, внаслідок чого маса машини збільшилась до 55 тонн. Крім того, форма башти змінилася і стала більш прямокутною, а до СУО танка включили удосконалений балістичний обчислювач.
З 1985 по 1992 німецькі підприємства випустили три серії нової моделі, а танки попередніх серій модернізували до рівня 2А4. До 1994 року в розпорядженні Німеччини знаходилося 2125 танків Leopard 2А4 (695 машин останньої моделі, інші модифіковані), ще 445 машин знаходилося на озброєнні ЗС Голландії, 35 купила, а потім ще 345 одиниць зробила за ліцензією Швейцарія (вони отримали позначення «Le Panard» або скорочено Pz.87). У цій версії німецький кулемет було змінено 7.5-мм MG87 швейцарського виробництва, крім того, на танку було встановлено покращену систему протиатомного захисту.
Заміна силової установки і трансмісії у Leopard 2A4 австрійської армії
Leopard 2A став дуже популярним серед європейських армій, і в 80-х роках його охоче набували в силу привабливого співвідношення параметрів ціна-якість. Ще охоче різні країни стали поповнювати цими машинами свої танкові частини у 2000-ті роки, коли Бундесвер почав розпродавати свої зайві «леопарди 2», внаслідок чого ця машина фактично стала єдиним європейським танком. Після 1994 року Leopard 2A4 придбали Канада (27), Чилі (140), Данія (51), Фінляндія (39), Греція (183 – Leopard 2Hel), Польща (128), Сінгапур (96), Іспанія (108), Швеція. (160 – взяті в оренду та повернуто) та Туреччина (354). Першою «вживаними» танками розжилася 1994 року Швеція, а наступною стала Іспанія. У 2007 році Голландія стала першою державою Європи, яка відмовилася від танків, розпродавши всі свої «леопарди 2»: 114 танків придбала Австрія, 80 – Канада, 52 – Норвегія, 37 – Португалія, 100 – Фінляндія. Останню на даний велику угоду з продажу Leopard 2A4 уряд Німеччини уклав у 2012 - 100 танків цієї модифікації придбала Індонезія. Але все вще в майбутньому ;)
Історично склалося так, що хоча Leopard 2А готувався, щоб «дати відповідь» радянським Т-64 та Т-72, йому більше доводилося змагатися з американським М-1 Abrams. Починаючи з моменту розпаду проекту МВТ-70 і до сьогодні ці машини постійно конкурують на світовому ринку бронетехніки, а також у військових змаганнях.
П'ятий, шостий, сьомий...
У середині 80-х почалися роботи з модернізації «леопардів 2» – поштовх цьому дали випробування танка, що невдало закінчилися у Великобританії, а також поява у СРСР нових танків Т-80Б. У 1988 році фахівці компанії Krauss-Maffei виготовили цільнодерев'яний повнорозмірний макет, а вже в 1990 почалися випробування двох прототипів нової моделі «леопараду» - TVM-1 і TVM-2. Останній відзначався посиленим бронезахистом, радикальнішою модернізацією, і був обраний для подальшого доопрацювання. Після корекції форми накладної бортової броні, яка отримала назву «Мангеймська конфігурація», в 1993 TVM-2 пройшов завершальний етап випробувань і був прийнятий на озброєння під індексом Leopard 2A5.
Leopard 2A5
Модернізацію до рівня А5 проходили танки 5-8 серій, а машини більш ранніх випусків Німеччина на той час вже почала розпродавати. Нова модель танка отримала новаторську і легко впізнавану клиноподібну башту з модулями накладної броні з вбудованим динамічним захистом спереду. Конструктори передбачили можливість заміни цих модулів у польових умовах, що значно підвищило ремонтопридатність танка. (сьогоднішня тенденція на модульність в бронетехніці стає все популярнішою, див.статтю про GTX Boxer).
Конструкцію маски гармати повністю змінили. Крім того, інженери переробили конструкцію ковзаючого люка механіка-водія, зробивши його більш важким та міцним. Електрогідравлічну систему стабілізації зброї замінили більш надійну і пожежобезпечну електричну. Відкатні пристрої посилили, щоб у перспективі гармата могла вести вогонь потужнішими бойовими зарядами (фактично, було підготовлено «грунт» для встановлення 120-мм гармати з довжиною ствола 55 калібрів, це дійсно убойна штука). Внаслідок цих змін маса танка збільшилася до 59,5–62 тонн залежно від комплекту броні.
Значних змін зазнали прилади спостереження та електронне обладнання танка. Перископ командира перенесли за люк (він отримав незалежний тепловізор 2-го покоління), а пристрій спостереження навідника – на дах. Крім цього, танк отримав систему навігації GPS та купу нової електроніки.
Щодо ревізій - Швеція має 120 машин Leopard 2(S), комплектація яких сильно схожа на Leopard 2A5 (у шведській армії ці танки отримали місцеве позначення Strv. 122 (Stridsvagn 122). 29 танків були перероблені з придбаних у Німеччини машин Leopard 2 Improved, ще 1 За лізинговою угодою виробила шведська компанія Hägglunds Vehicle, їх лобова броня, дах башти, а також евакуаційні люки екіпажу значно посилені в порівнянні з Leopard 2A5, крім того, вони отримали кращу СУО. Зовні їх можна відрізнити від Leopard 2A5 по димовим мортиркам виробництва французької компанії GALIX, спеціальним кошикам для речей екіпажу та товстішим люкам.
Stridsvagn 122 у шведському камуфляжі SAAB BARRACUDA NETS
Leopard 2A6
Основна зміна, що видділяє Leopard 2A6, стала установка нової 120-мм гладкоствольної танкової гармати компанії Rheinmetall 55 калібру. Сьогодні на озброєнні всіх німецьких танкових батальйонів швидкого реагування знаходяться танки саме цієї модифікації. З-поміж «леопардів», розпроданих Голландією, до рівня 2A6 було раніше модернізовано 20 танків, проданих Канаді, 37 – Португалії та 100 – Фінляндії.
Модернізована версія 2А6 – Leopard 2A6M – є варіантом з поліпшеним протимінним захистом. Влітку 2007 року Канада взяла в оренду у Німеччини 20 танків цієї модифікації для ведення бойових дій в Афганістані, щоб заощадити на логістиці.
Ще однією похідною модифікації 2А6 є модель Leopard 2 Hel (від Hellenic - Греція). Греки замовили ці машини у Німеччини в 2003 році, коли купували у неї списані Бундесвером 183 «леопарди 2». Ще 140 одиниць Leopard 2 Hel за ліцензією виготовила грецька компанія ELVO S.A.
Leopard 2А6 Hel
Канадська армія використовує модель Leopard 2A6M CAN, що зовні легко відрізняється по великим чорним ящикам, що кріпляться на тильній стороні башти, і протикумулятивним решітками - таким способом канадці переобладнали танки, взяті у німців в оренду. Великою незручністю для них виявилася неможливість швидкої установки в танках кондиціонерів (згадаємо, що воювали вони в Афганістані), і екіпажам доводилося носити спеціальні охолоджувальні жилети, які пропускають через тканину піт, дозволяючи йому швидко випаровуватися. Пізніше канадці таки забезпечили свої афганські «леопарди 2» кондиціонерами та камуфляжними матами фірми Saab, які відбивають до 50% сонячного тепла.
Leopard 2A6M CAN
Ще один, відносно новий варіант, Leopard 2 PSO (Peace Support Operations – підтримка операцій із умиротворення), призначений для ведення боїв виключно у міських умовах. У зв'язку з цим танк отримав посилене бронювання по всьому своєму периметру, допоміжне озброєння, покращені можливості ведення спостереження та розвідки, бульдозерний відвал, укорочений гарматний ствол, нелетальне озброєння, камери зовнішнього спостереження, прожектор та інші пристрої. Спорядження цього танка дуже схоже на «комплект додаткового обладнання та бронювання, що підвищує бойові можливості у міських умовах», яким забезпечуються американські M1A2 Abrams.
Leopard 2 PSO
У лютому 2015 року Бундесвер отримав від Krauss-Maffei Wegmann (далі – KMW, компанія змінила свою назву після злиття з Wegmann & Co у 1999 році) перший основний бойовий танк Leopard 2A7 (фактично він є модернізованою версією колишніх голландських Leopard). Історія цих танків досить цікава.
У 2013 році, коли розпочалося виведення військ західної коаліції з Афганістану, настав час повернення канадцям взятих ними у Німеччини в оренду двадцяти танків Leopard 2A6M. Одна машина була втрачена в ході бойових дій, а решта практично виробила свій ресурс, і повернути їм колишній стан коштувало б реально дорого. Заокеанські економісти вирішили, що їм буде дешевше замість того щоб ремонтувати ті леопарди - придбати 20 танків у Голландії, і їх повернули німцям, доплативши належну суму.
Зміни до конструкції танка вносилися з урахуванням досвіду афганських боїв. Поліпшення носять модульний характер, тобто вони можуть вноситися або не вноситися до конструкції танка в залежності від конкретних вимог замовника. Конструктори кардинально збільшили надійність протимінного захисту машини, з'явилася можливість встановлення на корпус танка та на його башті додаткових накладних елементів пасивного захисту. Значні покращення інженери внесли до СУО, підвищивши ймовірність поразки цілі з ходу першим снарядом з боєукладки. Впровадження до складу СУО сучасних засобів відображення, мережевих рішень та компонентів дозволяє відстежувати переміщення своїх військ та навіть сил противника в режимі реального часу, а цілодобові засоби спостереження та прицілювання забезпечують екіпажу фактично круговий огляд з-під броні.
Введення в конструкцію танка "командирського" гальма дало командиру можливість будь-якої миті припинити рух машини. На башті танка встановили модуль допоміжного озброєння з дистанційним керуванням KMW FLW 200 із кулеметом калібру 12,7 мм, а також 76-мм гранатометом.
Силову установку танка замінили новим турбо дизелем Steyr M12 TCA потужністю 1500 к. с.! Також машина отримала додаткову силову установку для забезпечення електроенергією електронних систем, що значно збільшили енергоспоживання, що дозволяє відключати основний двигун на стоянках без припинення роботи обладнання. Наповненість баків танка та його боєукладок може контролюватись штабом підрозділу дистанційно в автоматичному режимі, що спрощує своєчасне забезпечення підвезення екіпажу палива та боєприпасів. Нові засоби зв'язку дозволяють екіпажу налагоджувати контакт із союзною піхотою, що знаходиться поблизу.
Leopard 2A7
Дизельний двигун Steyr M12 TCA
Маса нового танка збільшилась до 67–70 тонн (залежно від комплектації). Після модернізації канадсько-голландської партії із двадцяти танків німці планують модернізувати до рівня Leopard 2A7 усі свої машини моделі 2A6.
Для боїв у місті конструктори KMW створили танк Leopard 2A7+, що кардинально відрізняється від інших моделей. Як і на 2А7, на ньому застосовано модульну схему оновлень, і бронювання, за словами конструкторів, на 360° захищає машину від влучень сгарядів РПГ. Німецькі конструктори назвали його MBT Revolution. Очевидно, цей танк є дуже дорогим, особливо якщо врахувати, що вперше його показали публіці ще в 2010 році на виставці Eurosatory в Парижі, і після цього він так і не надійшов на озброєння ні Бундесверу, ні армії будь-якої іншої країни світу. У 2014 році Саудівська Аравія мала намір купити у Німеччині 600-800 танків Leopard 2А7+ і була готова заплатити за них 18 млрд євро. Щоб німецький уряд охоче пішов на операцію з режимом, який у Німеччині вважають посібником терористів, араби були готові закуповувати техніку не безпосередньо, а через Іспанію. На іспанському заводі Santa Barbara, що належить американській корпорації General Dynamics, «леопарди» збиралися б із комплектів, поставлених із Німеччини. Але у квітні 2014 року стало відомо, що німецький уряд вкотре відмовився підписати контракт.
Leopard 2A7+
У 1990 році корпорація Rheinmetall почала розробку 140-мм гладкоствольної танкової гармати. Причиною цього стала інформація, що в СРСР на Ленінградському Кіровському заводі створили нову модифікацію Т-80 – досвідчений танк «Об'єкт 292», оснащений баштою зі 152-мм нарізною гарматою. У відповідь було ухвалено рішення встановити на Leopard 2 140-мм гармату NPzK-140 (проекту надали індекс Leopard 2-140). Ця зміна розглядалася як третя модернізація "леопардів 2" (першою вважалася заміна 120-мм гармати L44 на зброю довжиною 55 калібрів, другою - модернізація бронювання, яка призвела до створення моделі Leopard 2A6). Конструктори розробили башту, в яку встановлювалася нова 140-мм зброя та автоматичний механізм заряджання(!), завдяки якому екіпаж скорочувався до трьох осіб. Остаточний проект припускав зміщення зброї в ліву частину башти та бічний зарядний механізм на 32 заряди, які повністю розміщувалися в її тильній частині. Видалення боєкомплекту із тої половини бойового відділення, у якій знаходились члени екіпажу підвищувало ймовірність виживання танкістів у разі часткової детонації БК. Заброньованість машини планувалося зробити на рівні Leopard 2A5 чи навіть краще.
Аби протестувати можливості нової гармати, її встановили на вже існуючий танк із звичайною баштою без механізму заряджання та електричного приводу. Щоб компенсувати вагу такої масивної гармати, до задньої частини башти прикріпили противаги. Випробування пройшли успішно, гармата оперувала дивовижно руйнівною силою. У серію танк не пішов, однак у наш час швейцарці ведуть експериментальні роботи зі встановлення 140 мм гармати на свій Pz.87.
Pz.87-140
На цьому в мене все. Дякую всім і кожному, хто дочитав. По класиці, якщо маєте питання, претензії, критику - пишіть у коменти під оригінальним постом або мені в ПП.
По всім питанням - @TheIvasha
Kommentare