.png)
Автор: First Division/kamikaze
Ну щож, сьогодні розкажу Вам про перебіг подій в ніч з 11 на 12 червня 1982 року під горою Харрієт під час Фолклендської війни.
Передісторія
Починаючи з середини 19, початку 20 століття, Аргентина претендувала на право володіння Фолклендськими (Мальвінськими) Островами, але через колонізацію Британії й частково переселення людей на них, історичні народи практично пропали з островів, і це куди більш ускладнювало відношення до Аргентини. Британія заявляла, що в разі агресії та нападу з території Аргентини, всі дії будуть розцінюватися як повноцінна війна хоча під час битв, ні одна зі сторін так і не зуміла заявити про повномасштабну війну, лише говорили про збройний конфлікт. Останнім поштовхом до агресії з боку Аргентини можна вважати прихід до влади генерал-лейтенанта Леопольдо Галтьєрі, який вирішив скористатися обуренням серед народу та почати операцію на Фолклендах.
Початок
Атака з боку Аргентини почалась 2 квітня 1982 року, десант висадився на островах і змусив капітулювати невеликі гарнізони британських морських піхотинців. Командування очікувало що Британці змиряться з втратою островів та не будуть приймати будь-які міри щодо розв'язання цієї проблеми, але яким було їхнє здивування, коли до островів зі сторони Великої Британії було відправлено військово-морське з'єднання, щоб відвоювати острови, до складу якого входили два авіаносці, 5 есмінців і 6 фрегатів. Аргентинці чесно кажучи були не готові до таких подій, та на підтримку десанту на острові відправили дві піхотні бригади, які були майже не оснащені технікою для ведення бойових дій. Британці, користуючись своєю перевагою на воді, одразу заблокували водний простір біля островів, тим самим оточили їх і відрізали шляхи постачання харчів, техніки та боєприпасів. Початком воєнної операції вважається висадка британців на острові Південна Джорджія 25 квітня - спротиву практично не було, Аргентинський гарнізон швидко капітулював.
Битва за Маунт-Харрієт
Британські сили які брали участь у битві складалися з 42 командос (CDO) в підтримці 29 полку командос Королівської артилерії, в запасі находились 1 батальйон валлійської бригади та дві роти з 40 командос (CDO). Командуванням займався підполковник Нік Во (Nick Vaux),який пізніше став генералом. Для підтримки сухопутних військ також був залучений один модифікований фрегат HMS Yarmouth (F101*, він був першим у свому роді модифікованим фрегатом Type 12 класу Ротсей який став на озброєння ВМС Королівства).
Противником виступали бійці 4 піхотного полку підполковника Діего Сорія (Diego Soria), їхня кількість була ~150-200 осіб, зокрема підкріплення у вигляді інших загонів становили ~350-400 осіб загалом.
В період з 30 травня до 8 червня, бійці 42 командосу із залученням 3 бригади командос, 602 рота командос і війська SAS іскадрилії D захоплювали висоти й знищували патрулі Аргентинців. 3 червня розвідувальний загін 42 командос разом з управлінням повітряного руху 3 бригади командос зіштовхнулись з патрулем RI-4 (3 взводу роти B), зав'язався бій, під час якого до сил Аргентинців приєднався 3 взвод молодшого лейтенанта Марсело Лламбіаса Праваса з т.н "Двух Сестер".
Прямі слова головного авіадеспетчира лейтинанта Денніса Маршал-Хасделла:
"We were separated from our heavy bergens with the radios and all our gear. The patrol was spread over quite a large area, with lots of shouting, noise and firing going on. The Marines abandoned all their equipment, and although no one told us, it became clear that we were to withdraw. With no information, and the likelihood of having to fight our way out, Dave Greedus and I decided to abandon our equipment, destroying as much as we could. The two radio sets (HF and UHF) were tough enough, but the HAZE unit of the laser target marker was designed to withstand the weight of a tank!"
"Нас відокремили від наших важких баулів з радіо та всім нашим спорядженням. Патруль розкинувся на досить великій території, було багато криків, шуму та стрілянини. Морські піхотинці покинули все своє спорядження, і хоча нам ніхто не сказав, стало зрозуміло, що ми маємо відійти. Не маючи інформації та з думкою про те, що нам доведеться вступати в бій, ми з Дейвом Ґрідусом вирішили покинути своє обладнання, знищивши стільки, скільки було можливим. Дві радіостанції (HF і UHF) були досить міцними, але ж все таки блок HAZE лазерного цілевказівника був розроблений, аби витримати вагу танка!"
До рук аргентинців попали цінні дані за допомогою яких вони змогли побачити, що Британці хотіли знищити Аргентинські бункери на горі Харрієт за допомогою 100-фунтових бомб з ЛЦН.
Підготовка до битви
Наступ "лоб в лоб" не міг бути навіть розглянутим через мінні поля, які піхотинці повинні були обходити під щільним вогонем кулеметів з бункерів, обхід через лівий фланг міг би перекрити 45 командос атаку на т.н "Дві сестри". Командування, на той момент це все ще був підполковник Во, вирішив зробити обхід основних позицій Аргентинців з півдня від більш північних трас Фріцрой/Стенлі, щоб обійти противника з Південного Сходу. Щоб виконати цю задачу з відносним успіхом потрібно було висунути патрулі, котрі 24/7 змогли оглядати територію. Цю місію доручили сержанту Коллінзу, за що той отримав відповідну нагороду.
Після закінчення розробки плану, його сенс був у десантуванні Джей-Кой (Juliet Company) (саме на такі підгрупи поділяється 42ий Командос) на пункті "Тара" (Tara), гора Волл-Маунт (Wall Mttn), де вони повинні були виконувати дві ролі - бути основним резервом, і в разі чого стати підкріпленням основних сил. Кіла-Кой (Kilo Company) та Ліма-Кой (Lima Company) були основними ударними відділеннями, задача котрих була пройти непоміченими із західного кінця Волл-Маунта, перетнути трасу Фріцой/Стенлі на схід і закріпитися до лінії старту за горою Харріет ("Зоя"). Атака була задумана одразу на два фланги, початок штурму запланували на 20:30 вечора, після операції 42 командос повинні зустрітися біля підніжжя Козячої гори "Катріна". Також задовго до цього гору не раз бомбардирували в рамках відволікання уваги противника.
Перед початком відходу 42 командоса з гори Челенджер, аргентинський артилерійський вогонь вбив одного морського піхотинця. По плану командоси мусили зустрітися з патрулем валлійської гвардії які взяли на себе задачу охороняти стартову лінію командосів, але як завжди план пішов шкереберть і затримка часу "Х" вплинула на це, тому Джей-Кой (Juliet Company) відкрили вогонь для імітації повномасштабного наступу.
Битва за гору Харрієт
Дійсно, старт битви був запланований на півтори години раніше, почалась о 22:00, коли групи зі стартової лінії пішли в наступ. Ефект неочікуваності для Аргентинців був шоком, вони не очікували заходу сил противника в бік, Ліма-Кой одразу вступила в бій з першим загоном противника в той момент коли Кіла-Кой відірвалися вперед без контакту з противником. Загін Кіла-Кой, який досі не вступав у бій зрозумів, що ворог змушений перенаправити сили на відсік атаки з його сторони. Використавши перегрупування військ, загін пішов в атаку, де вони доволі швидко вони з'єдналися з Ліма-Кой та почали зачищати бункер за бункером, але були затримані кулеметним вогнем. Тим часом Джей-Кой були прижаті до землі щільним вогнем артилерії, кулеметів та гвинтівок. Через декілька годин після початку наступу, Ліма та Кіла-Кой змогли знищити всі снайперські та кулеметні позиції, які дали змогу Джей-Кой обачно, через мінне поле, пройти відрізок шляху, щоб долучитися до основних сил. Після сходу сонця все ще продовжувався бій за вершину. Тепер Джей-Кой отримали завдання висуватися для підкріплення 2 загону через мінні поля, а Кіла-Кой висуватися до "Козячого хребта". Успішно виконавши місію, 42 командоси втратили за різною інформацією від 2 до 8 осіб.
Під час битви, 42 командосу дуже допомогли HSM Yarmouth та 7 батарея 29 командос, котра швидко і точно відпрацьовувала по позиціям ворогів. За весь період бою вони випустили приблизно 300 снарядів, деякі з яких падали в 50 метрах від союзних сил. За період битви, було захоплено 300 полонених і вбито 18 осіб противника.
Кінець битви, її підсумки
Битва стала хорошою основою, фундаментом і базою для подальшого всесвітнього планування атаки з методом обману та неочікуваності. Британські війська показали свою боєздатність та рішучість, мужність, зокрема і командуванням на чолі з Ву доказало, що навіть сама неприступна фортеця може бути зламана й тактика бою не завжди повинна бути "як книжка пише".
Трішки фотогалереї
Hozzászólások