.png)
Адаптував, переклав та покращив @ddd_spetz
Якби комусь спала на думку ідея провести конкурс на звання найнезвичайнішого літака, то американський бомбардувальник Northrop B-2 Spirit точно був би серед призерів. Цей літак більше нагадує діючу декорацію якогось фантастичного голлівудського фільму. Однак, незважаючи на свій дивовижний зовнішній вигляд, B-2 Spirit є страшною зброєю, адже його створювали для нанесення ядерних ударів по містах і військових об'єктах противника.
Цей літак піднявся в небо наприкінці Холодної війни, і був призначений для прориву ешелонованої системи ППО супротивника, а його незвичний зовнішній вигляд забезпечував йому максимальну малопомітність для радарів супротивника. Але вже за кілька років, противника для боротьби з яким створювався цей літак, не стало, і B-2 Spirit перетворився на дорогу дивину, яка завдала американським платникам податків шкоди набагато більше, ніж будь-яким ворогам США.
ТТХ B-2 Spirit
Технічні характеристики
Екіпаж: 2 людини
Довжина: 20,90 м
Розмах крила: 52,12 м
Висота: 5,10 м
Площа крила: 460 м²
Маса:
порожнього: 71 700 кг
нормальна злітна маса: 152 600 кг
максимальна злітна маса: 171 000 кг
маса палива: 73 000 кг
маса корисного навантаження: до 22 730 кг (до 27 000 кг після модернізації)
Навантаження на крило:
при максимальній злітній масі: 372 кг/м²
за нормальної злітної маси: 332 кг/м²
Двигун:
тип двигуна: турбореактивний двоконтурний
модель: "General Electric F118-GE-100"
тяга:
максимальна: 4 × 7700 кгс
маса двигуна: 1452 кг
Льотні характеристики
Максимальна швидкість: 1010 км/год
Крейсерська швидкість: 900 км/год
Дальність польоту:
максимальна: 11 100 км
бойовий радіус: 5300 км
Висотний максимум: 15240 м
ЕПР: за деякими даними, від ~0,0014 до ~0,1 м²
Озброєння
Бойове навантаження: до 22 730 кг (до 27 000 кг після модернізації)
Ядерна зброя: 16 х В61-11 або 16 х B83
Звичайні бомби: 80 х Mk.82 або 16 х Mk.84 або 36 касетних бомб х CBU-87/CBU-89 GATOR
Високоточна зброя: 8 х GBU-27 або AGM-154 JSOW або 12 х JDAM
Крилаті ракети: 16 х AGM-158 JASSM
Трохи історії
Прообразом сучасних стратегічних бомбардувальників є далекі бомбардувальники часів Другої світової війни. Американці та англійці масовано і вельми ефективно використовували важкі літаки (B-17, B-24, Ланкастер і B-29) для знищення промислового потенціалу Німеччини і перетворення німецьких міст на палаючі руїни.
Стратегічна авіація отримала нове дихання після початку ядерної ери. Далекі бомбардувальники перетворилися на стратегічну зброю і стали одним з елементів ядерної тріади. Радянські та американські "стратеги" перебували на постійному чергуванні, у разі початку Армагеддону вони мали донести ядерну зброю до території супротивника і завдати удару по його об'єктах.
Наймасовішими стратегічними бомбардувальниками Холодної війни стали радянський Ту-95 і американський B-52 Stratofortress.
Удосконалення стратегічних бомбардувальників відбувалося за двома напрямами: збільшення їхньої швидкості та зниження радіолокаційної помітності. Першим шляхом пішли творці Ту-160 і В-1, втіленням другої концепції став Northrop B-2 Spirit.
Розробка B-2 Spirit
Розробка B-2 Spirit почалася в самий розпал холодної війни, в 1979 році. Програма створення бомбардувальників зі зниженою радіолокаційною помітністю називалася "Advanced Technology Bomber" (ATB). У ній взяли участь гіганти американської авіакосмічної промисловості: Northrop, Boeing, Lockheed, Rockwell. Переможцем конкурсу стала тандем Northrop і Boeing, а проєкт літака, над яким вони працювали, отримав позначення В-2 Spirit.
Новий бомбардувальник був створений за схемою "літаюче крило" і своїм зовнішнім виглядом разюче відрізнявся від американських "стратегів" В-1 і В-52. Однак історія створення літаків з подібною схемою почалася для компанії Northrop Corporation набагато раніше.
Засновник фірми Джек Нортроп був чудовим авіаційним конструктором, він ще у 20-ті роки минулого століття розмірковував над перевагами, які отримають літаки, виконані за схемою "літаюче крило". Літальні апарати, побудовані за такою схемою, мають вищі льотно-технічні характеристики, порівняно зі звичайними літаками. Конструкція без фюзеляжу може забезпечити літальному апарату збільшення вантажопідйомності, дальності польоту і швидкості.
До практичного втілення своїх задумів конструктор зміг приступити тільки через двадцять років: на початку 40-х років американські військові зацікавилися створенням бомбардувальника з міжконтинентальною дальністю польоту. Перше "літаюче крило" піднялося в повітря в 1946 році. Однак незабаром з'ясувалося, що рівень розвитку техніки тих років недостатній для розв'язання безлічі проблем, які виникли відразу після початку експлуатації машини. У 1948 році експериментальний літак зазнав катастрофи і після цього програму закрили.
Концепція "невидимки"
Лише через сорок років авіаконструктори знову повернулися до ідеї "літаючого крила". Її творець, Джек Нортроп, помер в 1981 році, він так і не побачив її втілення в металі.
Крім очевидних аеродинамічних переваг, які давало використання цієї схеми, подібна конструкція мала ще одну найважливішу перевагу: низьку помітність для радарів.
Американські льотчики відчули справжній шок, побувавши в "ракетних джунглях" В'єтнаму. Наслідком цього став початок програми "Стелс", яка стартувала в 1965 році.
Її завданням стало зменшення радіолокаційної помітності літаків і гелікоптерів, розробки йшли за двома напрямами: пошук конструкції планера, яка б мінімально відбивала сигнали радарів, і застосування особливих радіопоглинаючих матеріалів. Незабаром з'ясувалося, що для зменшення радіолокаційної помітності літак не повинен мати частин, що виступають, його фюзеляж плавно з'єднуватися з крилами, а кіль бажано прибрати зовсім. Під цей опис прекрасно підходить літак, виконаний за схемою "літаюче крило".
В-2 належить до третього покоління літаків "стелс". Перше покоління - це SR-71, представником другого є F-117. Цей бомбардувальник не можна назвати повністю невидимим, але значне зниження ефективної площі розсіювання (ЕПР) робить цю машину малопомітною і значно знижує її вразливість.
У В-2 відсутнє вертикальне опирання, планер має заокруглену форму, немає жодних деталей, що виступають: двигуни, озброєння, паливні баки - все це прибрано всередину корпусу. У конструкції літака широко застосовано композитні матеріали, корпус вкрито особливим складом, який має абревіатуру RAM. Він складається з декількох видів вуглепластиків і має високий рівень поглинання радіохвиль. Ліхтар кабіни пілотів вкритий тонким шаром золота, що допомагає розсіювати сигнали радарів, і захищає екіпаж від світлового випромінювання ядерного вибуху.
Точне значення ЕПР бомбардувальника В-2 засекречено, але вважається, що воно становить 0,0014 м² до 0,1 м².
Крім того, конструктори подбали і про зменшення помітності літака в тепловому діапазоні: реактивні струмені його двигунів також екрануються.
Вартість vs. ефективність
Розробка літака тривала десять років і коштувала американським платникам податків 22 млрд доларів, плюс ще один мільярд було витрачено на доопрацювання машини. У 1988 році бомбардувальник був представлений громадськості, а ще через рік відбувся перший політ машини.
На сьогодні Northrop B-2 Spirit є найдорожчим літаком в історії. З урахуванням коштів, витрачених на його розробку, вартість однієї машини становить 2,1 млрд доларів. Вельми вражаючими є і витрати на його обслуговування.
Ця машина створювалася для ядерної війни з Радянським Союзом. Протистояння двох ядерних наддержав, яке ми сьогодні називаємо Холодною війною, виправдовувало будь-які витрати на військові потреби. Однак навіть для цього історичного періоду вартість В-2 виглядає явно завищеною. Чому так вийшло?
Річ у тім, що розробляючи цей супердорогий літак, американці думали заощадити. І в цьому немає парадокса.
За розрахунками американських стратегів, для подолання радянської ППО, крім безпосередньо бомбардувальників, був необхідний сильний винищувальний ескорт (кілька десятків машин), кілька літаків-постановників перешкод (типу EF-111 "Рейвен") і літаків F-4G для придушення ППО. Цю авіагрупу мали супроводжувати літаки-заправники (понад десяток).
Такий самий за потужністю удар могли завдати вісім літаків-невидимок F-117 з підтримкою двох літаків-заправників.
Американці розраховували, що роботу, яку мали виконувати п'ять або шість десятків звичайних літаків, могли виконати всього два літаки-невидимки В-2. Економія, як то кажуть, очевидна.
Крім того, представники американського ВПК багато розповідали громадськості про можливість створення повністю невидимого і невразливого літака. Однак зробити це неможливо в принципі.
Забезпечення малопомітності літаків коштує дуже дорого і не дає повної гарантії успіху. Дуже часто для досягнення меншого рівня помітності літального апарату конструкторам доводиться жертвувати льотно-технічними характеристиками машини. Чи не є цей шлях тупиковим? Думки експертів із цього приводу розходяться.
Після розвалу СРСР В-2 втратив єдиного гідного противника, проти якого було сенс застосовувати цей літак. Використовувати цей нечувано дорогий і складний в обслуговуванні літак у звичайних колоніальних розбірках немає жодного сенсу. Для ураження наземних цілей у країнах третього світу цілком достатньо старого доброго В-52 Stratofortress або просто F-16.
Кілька слів слід сказати про обслуговування В-2. Витрати на утримання цього літака справді великі, вони значно перевищують кошти, які потрібно витрачати на обслуговування інших американських стратегів: В-1 і В-52.
B-2 Spirit потребує спеціального ангару, з постійно підтримуваним мікрокліматом. Він боїться сонячного ультрафіолетового випромінювання, воно пошкоджує радіопоглинаюче покриття корпусу літака. У світі існує всього лише кілька авіабаз, які здатні правильно піклуватися про цей літак.
На сьогодні в строю перебуває 21 літаків В-2.
Опис конструкції
Літак B-2 Spirit виконаний за схемою "літаюче крило", вертикальне опирання відсутнє. Конструкція літака здебільшого виготовлена з титанових і алюмінієвих сплавів, також активно використані вуглепластики з підвищеною теплостійкістю.
Функції рулів напрямку виконують розщеплювальні щитки, які встановлені на кінцях крила. На задній кромці крила розташовані по три секції елевонів, а також відхильна поверхня ("хвіст бобра"), яка розташована ззаду по центру.
Машина оснащена триколісним шасі, головні стійки мають візок із чотирма колесами, а передня стійка - з двома.
Екіпаж складається з двох осіб. Вхід у кабіну пілотів - через відсік передньої стійки шасі. В-2 оснащений чотирма нефорсованими двигунами, які розташовані по краях центральної частини корпусу. Кожні два двигуни мають по одному повітрозабірнику з пилкоподібною передньою кромкою та вигнутим каналом, що унеможливлює опромінення двигунів. Для зменшення помітності, сопла виконані плоскими.
Літак обладнаний спеціальною системою, яка охолоджує вихлопні гази і зменшує помітність в ІЧ-діапазоні.
B-2 Spirit оснащений вельми просунутою авіонікою. Навігаційна система складається з інерціального блоку, пов'язаного з астроінерціальним блоком, є можливість супутникової навігації та зв'язку з розвідувальними супутниками. Є дві багатофункціональні РЛС AN/APQ-118, вони дають літаку можливість польоту на малій висоті з огинанням рельєфу місцевості, можуть працювати в режимі картографування і сканувати смугу земної поверхні шириною 240 км. Також на літаку встановлено комплекс РЕБ ZSR-62 і цілевказівки, яка дає змогу використовувати високоточні боєприпаси.
Під час модернізації 2010 року на бомбардувальник було встановлено новітній радар з активною фазованою решіткою.
Озброєння розміщено в центральній частині корпусу, у двох відсіках. Після модернізації бомбове навантаження літака збільшилося до 27 тонн. В-2 може нести ядерні бомби, ракети з ядерною БЧ, а також звичайні боєприпаси, зокрема й крилаті ракети.
Застосування
Бойовим хрещенням для В-2 стала війна в Югославії в 1999 році. Бомбардувальники скинули близько 600 високоточних бомб. Для участі в бойових діях ці машини здійснювали безпосадочний переліт зі своєї бази в США до Косово і поверталися назад.
B-2 Spirit брали участь у першому і в другому конфлікті в Іраку, завдавали ударів по цілях в Афганістані, брали участь в операції в Лівії. Під час усіх цих конфліктів жоден із бомбардувальників не був збитий.
