.png)
Як я вже писав у статті про Леопард 2, в 1963 році між США та ФРН було укладено угоду про співпрацю у розробці танка нового покоління. Ця програма також відома як МВТ 70 (МВТ – Main Battle Tank). У її рамках у період з 1964 по 1968 рік у США та ФРН інтенсивно розроблялися двигуни, трансмісії, вузли ходової частини, озброєння, системи управління вогнем (СУВ, проводилися дослідження різних компонувальних схем та велася оцінка техніко-економічної ефективності. (Контекст: по суті початок програми був свого роду відповіддю на активний розвиток танкової промисловості СРСР і постачання у ЗС СРСР революційних на свій час Т-64)
Історія
Перший дослідний зразок американо-західнонімецького танка народився до жовтня 1967 року. Дизельний двигун потужністю 1475 к.с. та гідропневматична підвіска нової конструкції дозволяли бойовій машині розвивати швидкість 64 км/год. Крім того, підвіска мала змінний кліренс, завдяки чому висота танка могла бути зменшена на 457 мм.
Однак ситуація з розробкою танка МВТ 70 в цілому була не надто благостною. Справа в тому, що у партнерів ще на стадії проектування виникли суттєві розбіжності у поглядах щодо основного озброєння танка. На думку американської сторони озброєння танка мало складатися з 152-мм ракетно-гарматного комплексу ХМ 150, який дозволяв вести вогонь як звичайними 152-мм снарядами, і ПТУР «Шиллейла». ХМ 150 був аналогом комплексу ХМ81, встановленого на американському легкому танку М551 «Шерідан» і середньому танку М60А2. При модернізації у зброї і за сумісництвом пускової установки подовжили ствол, що дозволило вести вогонь не тільки осколково-фугасними та кумулятивними снарядами, але і підкаліберними снарядами з відокремлюючим піддоном. Німці, у свою чергу, наполягали на використанні спеціально розробленої 120-мм нарізної гармати. В результаті керівництво проектом було змушене піти на ухвалення «двобаштового рішення», що давало змогу встановлювати на МВТ 70 башти з обома варіантами озброєння. При цьому деталі та вузли бойових модулей були максимально уніфіковані. Таким чином, якщо бути абсолютно точним, то в 1967 році експертам було продемонстровано не один, а два дослідні зразки танка МВТ 70.
Початок серійного виробництва танка планувався на 1973 - 1975 роки. Проте фахівців, насамперед німецьких, відлякувала його висока ціна. У варіанті зі 120-мм гарматою він коштував 2,2 млн. бундесмарок, що було в два з лишком рази більше вартості танка Leopard 1. Офіційно американо-західногерманські роботи над танком МВТ 70 були припинені 31 грудня 1969 року.
Після завершення спільних робіт американські військові запропонували конгресу США виділити кошти на продовження проектування танка нового покоління з урахуванням досвіду проекту МВТ 70. Йшлося про спрощений варіант останнього, який отримав позначення ХМ803.
Основні зусилля при його створенні були зосереджені на зменшенні вартості. Потужність двигуна для більшої надійності була зменшена до 1250 к.с. З метою зниження вартості та полегшення обслуговування підвіска танка втратила один з двох гідроамортизаторів, 20-мм гармата була демонтована, а замість неї на тумбовий лафет встановили 12,7-мм кулемет М85 з дистанційним(!) керуванням. Денний та нічний приціли командира танка були об'єднані в один, передавач команд для ПТУР перемістили з лівого боку башти до маски гармати, що спростило конструкцію бойового модуля. Однак, незважаючи на всі ситуації, вартість танка зменшилася незначно — лише на 100 тис.доларів. В результаті подальші роботи над танком ХМ803 визнали недоцільними, і в листопаді1971 року конгрес США припинив фінансування. Водночас було визнано за необхідне продовжити роботи зі створення танка нового покоління.
У лютому 1972 року у Форт-Ноксі було організовано спеціальну дослідницьку групу під керівництвом генерал-майора Вільяма Десобрі.
Задачею групи було розроблення вимог до основного бойового танку. Результатом роботи дослідницької групи стали опубліковані у серпні 1972 року «Вимоги до матеріальної частини». Слід зазначити, що на відміну від традиційної форми цей документ містив дуже мало конкретних показників. Скоріше, це було бачення військовими нового основного бойового танка, а якщо ще конкретніше - його якостей. У порядку пріоритету пункти виглядали так: виживання членів екіпажу, забезпечення огляду місцевості та пошуку цілей, ураження цілі з першого пострілу, мінімальний час прицілювання та знищення цілі, проходимість по пересіченій місцевості, можливість встановлення додаткового озброєння, захищеність основних вузлів та агрегатів, зручність роботи екіпажу, низький силует танка, здатність швидко розганятися та сповільнювати хід, безпечне (з погляду детонації) та зручне розміщення боєкомплекту, запас ходу, швидкість руху, зручна діагностика систем та агрегатів, наявність резервів для модернізації та ремонтного обладнання, можливість транспортування.
В якості основного озброєння розглядалися американська 105-мм гармата М68, англійська 110-мм нарізна гармата та західнонімецька 120-мм гладкоствольна гармата. Систему керування вогнем передбачалося запозичувати у танка ХМ803 (без денного/нічного прицілу) або у М60А1 (включаючи вбудований у башту нічний тепловізійний приціл). Щодо силової установки, то й тут розглядалися три варіанти:
дизель AVCR-1100 у блоці з трансмісією Х-1100
дизель DB1500 з трансмісією Renk HSWL354
газотурбінний двигун AGT-1500 у блоці з трансмісією ХНМ-1500-2
У кількох варіантах розглядалися деякі інші вузли і агрегати танка, наприклад, підвіска, гусениці тощо. Новий танк отримав індекс ХМ815
Армія США пішла на незвичайний крок у процесі НДДКР, запропонувавши розробку та виготовлення дослідних зразків бойових машин двом фірмам, щоб потім на основі порівняльних випробувань вибрати найкращу. Вважалося, що конкуренція дозволить покращити характеристики перспективного танка за менших фінансових витрат. Ключовим елементом у програмі розробки танка було зниження його вартості порівняно з МВТ70. Саме ця вимога була визначальною при виборі, які технології впроваджувати, а які не впроваджувати на ХМ815.У січні 1973 року програму розробки нового танка було затверджено остаточно. Вона передбачала три основні фази створення машини: перша — вибір та затвердження одного з двох дослідних зразків-конкурентів, друга — повномасштабне технічне доопрацювання затвердженого проекту, третє — серійне виробництво.
У липні 1973 року американська делегація відвідала дослідницький центр британської армії у м. Чобхем, де ознайомилася з новою спеціальною танковою бронею. Американські роботи в галузі композитного бронезахисту були зосереджені на використанні склокерамічних вставок між сталевими бронелистами. В англійській композитній броні використовувалися керамічні, алюмінієві і сталеві листи, скріплені болтами. Така броня забезпечувала кращу стійкість проти кумулятивних та бронебійно-підкаліберних боєприпасів. У ході американського візиту відбулося підписання угоди про передачу США технології виробництва броні «Чоб-хем», яка за океаном отримала назву «Барлінгтон».
Наприкінці 1973 року відбулися ще дві події, які змусили переглянути споконвічно прийняту концепцію. По-перше, арабо-ізраїльська війна, в ході якої вперше в масовій кількості були застосовані ПТУР і РПГ і, по-друге, проблеми, що виникли в розробці 25-мм гармати Bushmaster, передбаченої як допоміжна система озброєння. У зв'язку з цим було створено спеціальну дослідницьку групу, перед якою стояло завдання переробити первісний документ «Вимоги до матеріальної частини». Рекомендації цієї групи стали основою для внесення до документа низки змін. Найбільш суттєвими з них були збільшення дальності стрільби та боєкомплекту, посилення захисту корми вежі, заміна гармати Bushmaster спареним кулеметом калібру 7,62 мм.
18 липня 1974 року з фірмами Chrysler та General Motors було укладено контракт на розробку та виготовлення дослідних зразків нового основного бойового танка, який отримав індекс ХМ1. Згідно з умовами контракту, дослідні зразки слід було подати на випробування на момент початоку 1976 року.
Після трьох років напруженої роботи, у січні 1976 року на Абердинському полігоні розпочалися порівняльні випробування дослідних зразків, що тривали до 30 квітня. Фірма General Motors представила танк, оснащений 12-циліндровим дизельним двигуном зі змінним ступенем стиснення AVCR-1360-2 фірми Teledyne Continental. Машина мала комбіновану підвіску: гідропневматичну на 1-, 2- та 6-му опорних катках і трубчасто-стрижневу торсіонну на 3-, 4- та 5-му. Спрощена СУВ була запозичена у дослідного танка ХМ803. Та й загалом машина General Motors була глибокою модернізацією останнього. Що ж до зразка фірми Chrysler, то тут ситуація була принципово іншою. Зберігши класичне компонування, конструктори цієї фірми запропонували значно прогресивніший зразок. Причому у всьому — від силової установки до ходової частини, системи керування вогнем, тощо.
Вже в липні 1976 року комісія із закупівель конгрес США ухвалив рішення про укладення договору з фірмою-переможницею, яка, втім, ще не була названа. Ухвалення остаточного рішення затягувалося через чергову спробу створення єдиного танка НАТО. США перебували під тиском з боку інших країн НАТО щодо стандартизації озброєнь з метою зменшення витрат на обслуговування, оскільки різнотипність бойової техніки вимагала наявності різних запасних частин, боєприпасів, палива і логістики. У цей час НАТО погодилося використати американський літак ДРЛС та управління Е-ЗА «Сентрі» системи AWACS. Дане рішення німецький уряд жорстко пов'язав з вимогою до американців про вивчення можливості використання танка Leopard 2 в якості основного бойового танка армії США.
На жаль багатьох вищих командирів американської армії, міністерство оборони США погодилося з претензією німців. Варіант Leopard 2, названий Leopard 2AV, відправили до США, де він проходив порівняльні випробування восени 1976 року. Випробування німецького танка показали, що Leopard 2 має більш досконалу систему управління вогнем, але гірший бронезахист, менший діапазон кутів вертикального наведення зброї та менш зручне укладання боєкомплекту. Але однією з головних проблем була його вартість. У разі виробництва німецького танка США ціна однієї машини обіцяла бути на 25% вище, ніж вартість одного серійного ХМ1. У січні 1977 року уряди США та ФРН досягли угоди про стандартизацію лише окремих компонентів, а не танків загалом. Зокрема, передбачалося оснащення американських танків ХМ1 німецькими гладкоствольними 120-мм гарматами фірми Rheinmetall, а західнонімецьких Leopard 2 газотурбінними двигунами AGT-1500, створеними в США.
Цікаво відзначити, що армія США схилялася на користь укладання контракту про подальше проектування танка та його подальше серійне виробництво з фірмою General Motors, віддавши перевагу її прототипу, а не прототипу фірми Chrysler. У той же час військові хотіли, щоб фірма General Motors встановила на свій танк газотурбінний двигун AGT-1500, аналогічний тому, що був на машині конкурентів.
В управлінні міністра оборони пропозиція армії зустріла негативну реакцію, оскільки там акцентували увагу саме на порівняльних випробуваннях, сподіваючись їх продовжити і після внесення змін до силових установок. Управління свідомо затягувало випробування, оскільки на інтеграцію газової турбіни був потрібен час, а це дозволяло провести порівняльні випробування обох танків вже зі 120-мм гладкоствольними гарматами, на встановлення яких теж був потрібний термін. На фінальній стадії фірма Chrysler вийшла з пропозицією піддати власний проект ХМ1 рішучому перегляду з метою зниження його вартості, оскільки саме економічний аспект програми був пріоритетним. Група розробників під керівництвом доктора Філіпа Летта переглянула конструкцію та форму башти у світлі оптимального використання новітніх технологій. Використання оптичного відведення для командира від прицілу навідника дозволило відмовитися від встановлення окремого командирського прицілу. Спрощення зазнали командирська башта і лазерний далекомір. Таким чином, у рамках процесу уніфікації було розроблено нову башту-«гібрид» для танка ХМ1. Окрім іншого, вона була зроблена з таким розрахунком, щоб у ній у майбутньому можна було з мінімальними змінами встановити 120-мм гармату.
Тільки аж 12 листопада 1976 року компанія Chrysler була оголошена переможцем конкурсу на новий танк для армії США. З нею було підписано контракт на подальше повномасштабне проектування. Проте до серійного виробництва було далеко. Новий контракт передбачав виготовлення протягом 3 років 11 дослідних зразків танка та елементів бронювання для випробування обстрілом, а також відновлення двох машин, що брали участь у початковому етапі випробувань. Перший, так званий пілотний танк фірма виготовила в лютому 1978 року. Випробування пілотних зразків, що проходили з травня 1978 по лютий 1979 в Форт-Блісс (штат Техас) і з березня по вересень 1979 на Абердинському полігоні (штат Меріленд), показали серйозні проблеми.
Зокрема виявилися недопрацьованість двигуна, очищувача повітря і системи подачі палива. Досить сказати, що з 19 поломок ГТД (газо-турбінний двигун) 10 припадало саме на ці системи. Крім того, були серйозні проблеми у роботі системи охолодження. До того ж недостатня надійність ущільнень системи забору повітря сприяла надмірному попаданню забрудненого повітря в двигун, що призводило до його передчасного зношення. Іншими несправностями обслуговуючих двигунів допоміжних систем, виявленими у Форт-Блісс були:
забивання паливних фільтрів
несправності у сепараторі води та палива
часті відмови у роботі паливного насоса
Несправності окремих систем були результатом конструктивної невідповідності певних елементів двигуна, таких як турбінне колесо низького тиску та сопловий апарат турбіни. В результаті один двигун остаточно вийшов із ладу, а інші просто перестали працювати належним чином. У піщаній пустелі поблизу форту мали місце численні поломки гусениць. Причиною тому, як стверджували офіційні військові особи, був лише глибокий вологий пісок. Термін служби гусениць при випробуваннях становив 1680 км. при заявлених 3200 км. Іншим найбільш частою поломкою був підвищений знос зубів ведучих коліс. Заміна зубчастих вінців ведучих коліс була потрібна приблизно через кожні 2800 км пробігу. Для усунення цього недоліку довелося збільшити натяг гусениці, проте при цьому зменшився запас ходу, який становив 345 км. замість необхідних 430 км. При випробуваннях танка у сильний мороз (-25°С, відповідно ТТЗ) не було жодного успішного запуску двигуна. У ході випробувань відзначалося швидке зношування гумових подушок сполучних ланок і пальців траків гусениць Т142. Крім того, з'ясувалося, що при нижньому положенні сидіння водія голова його в танкошлемі упирається в броню (при зрості мех.вода 175 см), і всі вібрації та тряска передавалися на шолом.
У ході випробувань у конструкцію танка вносилися численні зміни, перевірки ефективності яких у Форт-Нокс у жовтні 1979 року було проведено додаткові випробування. Кожен із 11 передсерійних танків пройшов по 6440 км. За цей час на них замінили шість двигунів, проте лише два з них через дефекти самих двигунів. Інші чотири вийшли з ладу в результаті поломок пов'язаних з другорядними вузлами та системами силової установки. Усього ж за час випробувань у Форт-Ноксі було виявлено 615 несправностей.
Розуміючи патовість ситуації, фахівці фірми Chrysler запропонували запровадити спеціальну методику оцінки «вагомості» відмов визначення величини середнього безвідмовного пробігу за результатами випробувань. Військові прийняли компромісний метод обробки результатів, внаслідок чого 521 відмову визнали незначною, тобто такою, що має «нульову вагомість», оскільки ці дефекти, на думку фахівців фірми, нібито не впливали на виконання танком бойового завдання.Після закінчення випробувань було уточнено всі виявлені недоліки, і під час обговорення підсумків було прийнято рішення, що сумарне значення безвідмовного пробігу танка становило 481 км.
На завершення випробувань повністю заправлений і споряджений боєкомплектом 11-й пілотний танк обстріляли з різних видів зброї.
Незважаючи на незадовільні загалом результати першого етапу випробувань, було прийнято рішення про запуск ХМ1 у серійне виробництво з лютого 1980 року та випуск першої партії у 110 машин. Ці машини мали пройти дослідну військову експлуатацію в підрозділах 2-ї броне-кавалерійської дивізії у Форт-Худ. У процесі виробництва передбачалося усунути низку недоліків дослідних машин.
Серійне виробництво нового танка, який отримав офіційну назву M1 General Abrams, почалося 28 лютого 1980 року, коли з конвеєра державного заводу Lima Tank Plant зійшов перший танк. Свою назву машина отримала на честь генерала Крейтона Абрамса, який командував у роки Другої світової війни танковим батальйоном, а згодом керував операціями американських військ у В'єтнамі і особисто займався питаннями проекту ХМ1 на посаді начальника головного штабу сухопутних сил армії США.
Виробництво
Американські танки M1 Abrams вперше зійшли з конвеєра майже сорок років тому. Спочатку виробництво нової машини було налагоджено на заводі компанії General Dynamics Land Systems, розташованому в місті Ліма.
Власне, виробництво корпусів і башт тривало до 1996 року, коли завод перейшов лише на модернізацію та капітальний ремонт існуючого танкового парку. Сьогодні ми подивимося, як з танків, які вийшли з воріт заводу наприкінці 1980-х, і які вже виробили свій ресурс, роблять модернізовану машину.
Продовжимо огляд знімків із заводу в місті Ліма, де з 1980 року виробляється основний бойовий танк США - M1 Abrams. У добірці ми розглянемо фінальні етапи виробництва, після яких на танки чекає скрупульозна система тестування, яка часто займає більше часу, ніж створення танків.
В 1996 році виробництво нових корпусів і башт припинилося, а створення нових модифікацій поєднується з капітальним ремонтом резервних танків. На цих знімках продемонстровано створення танка рівня M1A1, який з'явився далекого 1992 року. Цю модифікацію відрізняє новий далекомір і прицільний комплекс із тепловізором командира. Бронювання башти посилено шляхом збільшення площі лобових деталей, які отримали бронеплити з урановим наповнювачем другого покоління.
По суті, це остання ґрунтовна модернізація американського ОБТ. Усі подальші покращення стосувалися лише «опцій» - нової електроніки, модернізації прицільних пристроїв та розширення номенклатури боєприпасів.
Модифікації
Одразу попереджую, тут не буде перерахування всіх версій танка, як у Вікіпедії. Тільки танки, які можна відрізнити по фото, за зовнішніми ознаками. Ми пробіжимося загальновідомими відмінностями, а потім заглибимося далі того, що лежить на поверхні гугла.
M1 Abrams
Відправною точкою у різновидах став M1 Abrams. Ця машина являє собою танк, озброєний 105-мм нарізною гарматою, спареним з нею 7,62-мм кулеметом, 7,62-мм кулеметом заряджаючого, а також 12,7-мм дистанційно керованою установкою Commander's Weapon Station (CWS). Захист забезпечується комбінованим наповнювачем броні «Чобгем».
Ще немає ні 120-мм гармати, ні корзин для барахла, ні горезвісного урану. Все досить скромно. З «хайпових» речей лише ГТД
З вказаного вище списку характерних рис зовні машину відрізняють 105-мм гармата M68 (звідси більший БК, ніж на нинішніх машинах - 55 проти 42), три вишибні панелі на даху башти, відсутність корзини для речей (замість неї іноді можна побачити ремінці для стягування), а також прикрите екраном ведуче колесо машини. У числі дрібніших відмінностей можна виділити поки що тільки по одному ящику ЗІП на борт башти та відсутність додаткового захисту прицілу навідника
M1 IP (Improved Performance)
Цей танк нечасто згадується нині, адже це перше удосконалення американського ОБТ. Він з'явився 1984-го на основі дослідного M1E1, який був одним із ступенів розвитку на шляху до M1A1. Не найскладніші напрацювання, які можна було впровадити по ходу виробництва, були втілені в IP M1, а найбільш серйозні зміни (наприклад, 120-мм гармата) з'явилися вже з новою версією — M1A1
Що ж таке "Improved Performance"? Ця машина ще озброєна 105-мм гарматою, проте було підвищено рівень захищеності шляхом збільшення габариту лобової проекції башти. Крім того, IP M1 був зроблений з урахуванням «заявок клієнта». Так, саме на цій модифікації було додано забаштову корзину для речей замість непрактичних ременів, а також змінено форму екрану, що прикриває ведуче колесо. Справа в тому, що колишня конструкція була незручна для експлуатації, бруд постійно накопичувався саме в цій зоні, що негативно позначалося на здатності ходової справно виконувати своє завдання. До появи M1 IP в армії вже вирізали потрібну форму екрана або зовсім знімали його, проте робили це буквально в польових умовах.
Отже, M1 IP відрізняється від базового M1 Abrams кількома нововведеннями: покращили захист танка в лобовій проєкції башти, дещо збільшивши габарит, вдосконалили ходову шляхом посилення підвіски та впровадження покращеної гусениці, а також змінили форму заднього бортового екрану та додали кормову корзину для речей. Останні два пункти і є головними зовнішніми відмінностями Improved Performance від простої машини. Однак важливо зауважити, що з огляду на те, що екрани взаємозамінні, кустарно змінювалися в частинах або ж просто можуть бути зняті, відрізняти M1 IP від M1 слід насамперед саме за корзиною.
Також згадаємо такі дрібниці, які не особливо критичні і видимі: на масці гармати кронштейн під додаткове обладнання (над гарматою) у M1 виконаний прямим, а у M1 IP і машин наступних років він вигнутий
M1A1 Abrams
M1A1 Abrams вперше з'явився 1985-го року. З цієї версії «Абраша» має вже знайоміший вигляд. Які зміни стали причинами появи нової модифікації?
Ось основні з них:
- 120-мм гладкоствольна гармата M256
- Скорочення БК до 40 снарядів (пізніше 42)
- Введення нових боєприпасів у БК
- Зміна місця заряджає
- посилення бронювання лба корпусу та башти
- Удосконалена система захисту від ОМП
- Удосконалення трансмісії та ходової частини
Зовні танк легко відрізнити по 120 мм гарматі. Цього, в принципі, і достатньо, але для статті не копнути трохи глибше було б негарно.
Взагалі, треба зауважити, у M1A1 велика кількість модифікацій, проте є низка загальних для всіх версій відмінностей, які ми і перерахуємо:
- дві вишибні панелі замість трьох, як це було раніше
- на борту башти, під пусковими установками димових гранатометів, встановлені ящики з додатковими зарядами
- Впроваджене бронювання прицілу навідника
- Збільшена забаштова корзина
- Збільшено кількість ящиків ЗІП
Крім того, дуже часто на M1A1 та його варіаціях можна зустріти допоміжну силову установку (ДСУ). Вона встановлювалася спочатку в кормовій частині корпусу, праворуч. Однак цей спосіб незабаром був відкинутий на користь розміщення ДСУ у безглуздій корзині. Досі всі модифікації M1A1 «возять» ДСУ саме там
Також є цікавий момент, пов'язаний із M1A1: часто перед люком заряджаючого можна зустріти «заглушку» під панорамний приціл командира, яку передбачали на машинах «пізніх» виробничих партій. На «ранніх» M1A1 та танках колишніх моделей там нічого не було.
M1A2 Abrams
Ця модифікація з'явилася в 1992-му році, після операції «Буря в пустелі» та з урахуванням досвіду, отриманого під час неї.
Модифікація танка М1А2 передбачає наявність:
- незалежного тепловізійного прицілу командира (CITV)
- Удосконаленого прицілу навідника
- Бортовий інформаційно-керуючої системи (IVIS)
- Системи визначення місцезнаходження/навігації (POS/NAV)
- Нової збройової установки командира (ICWS)
- Тепловійного приладу механіка-водія
- Обладнання для підвищення живучості
Зовні M1A2 видає насамперед панорамний приціл. Але, крім нього, ще однією істотною відмінністю є заміна CWS на Improved Commander's Weapon Station (ICWS), яка характеризується новою комбашонкою з вісьма перископами (до цього було 6 перископів у обертовій башті) і ручною кулеметною установкою замість дистанційно-керованої. Є думка, що останнє «удосконалення» було зроблено через те, що бортове обладнання командира займало дуже багато місця, і без переробок БО впхнути приводи керування кулеметом було неможливо. А може, це просто економія грошей (в чому я сумніваюсь, камон, це США). Так чи інакше, цей танк не оснащений ДК ЗКУ (дистанційно-керованою зенітно-кулеметною установкою)
Цікавим є той факт, що M1A2 є останньою версією «Абрамса», виготовленою з нуля. Та й то, невеликою партією, більшість — це перероблені M1A1. Слід зазначити, що насправді знайти фото канонічного M1A2 непросто. Ймовірно, тому, що вже через кілька років після появи нового танка почалися роботи з удосконалення машини, всі «двійки», що були, були перероблені в M1A2 SEP, а в бойових діях прості M1A2 якщо й брали участь, то в невеликих кількостях. В основному в 21 столітті воювали M1A1 різних версій і M1A2 SEP.
Ну, з інформацією для "чайників" закінчили. Тепер ідемо на підвищення :)
M1A1 AIM SA і M1A1 FEP
Як відрізняються сучасні машини, фото яких найчастіше зустрічаються? Отже, почнемо із серії M1A1. Перед початком треба сказати, що ця «родина» має величезну кількість модифікацій, які дійсно мають лише «внутрішні» відмінності у вигляді наповнювача броні або електроніки. На жаль, розрізнити їх по фото практично неможливо. Та й багато бортів були перероблений у більш досконалі варіанти.
У наш час на фото не дуже великої давності можна зустріти тільки дві, найсучасніші, версії M1A1 - M1A1 AIM Block II (він же M1A1 AIM SA) і M1A1 FEP. Вони загалом ідентичні один одному. Різниця лише в тому, що перший варіант зроблений для армії та нацгвардії, а другий для морпіхів.
У пакет модернізації до рівня зазначених танків входять поліпшення тепловізійного прицілу навідника, бойова та бортова інформаційно-керуючі системи, підвищення захищеності шляхом оснащення урановою бронею 3-го покоління, нова зенітно-кулеметна установка Stabilized Commander's Weapon Station (SCWS), що має тепловізійний приціл та стабілізацію.
Зовнішньо відрізнити від інших M1A1 зазначені вище варіації допомагає якраз останній пункт — нова ЗКУ. Вона відрізняється від старої кулеметної установки масивним об'єктивом тепловізійного прицілу.
Але на цьому ще не все… Можна ще відрізнити між собою, здавалося б ідентичні, M1A1 AIM Block II та M1A1 FEP. Тут відмінність теж нескладна - різні системи постановки димової завіси. Вони були різні в принципі у танків КМП та сухопутних військ ще з початку, що залишилося незмінним і на останніх версіях. У танків КМП стоять установки M257 з вісьмома гранатометами, а танків СВ і НГ США — M250 з шістьма пусковими установками.
Тепер перейдемо до сімейства M1A2 ... Тут модифікацій не так багато, і розрізнити їх більш-менш можна.
M1A2 SEP (System Enhancement Package)
Першим кроком розвитку серії M1A2 став M1A2 SEP, модернізацію рівня якого було розпочато вже 1999-го року. Тут досить багато нововведень, що сильно підвищують можливості машини:
- Інформаційний пристрій командира Commander's Display Unit (CDU)
- Впровадження тепловізійних камер 2-го покоління в приціли навідника та командира
- Інтегрований дисплей механіка-водія
- Нова бортова інформаційно-керуюча система
- Система управління полем бою
- Збільшені обсяги пам'яті та вбудоване програмне забезпечення
- ДСУ під бронею (згодом замінена на акумуляторні батареї)
- нова система кондиціювання повітря для охолодження БО та апаратури Vapor Compression System Unit (VCSU)
- Уранова броня 3-го покоління
Здавалося б, скільки змін… Однак зовні танк із пакетом SEP відрізняється незначною мірою. Головним чином тим, що ДСУ було перенесено з кормової корзини башти до лівого спонсона замість паливного бака. Та й там вона протрималася недовго. Мабуть, щось із нею було на той момент негладко і більшість машин оснащувалися навіть не ДСУ, а спеціальними акумуляторними батареями. Зовні все це проявляється відсутністю кришки паливного бака в кормовій частині машини зліва. Ну і, зрозуміло, ДСУ у страшенному кошику вже немає, а на її місці вже маємо систему кондиціюнування
M1A2 SEPv2 (System Enhancement Package version 2)
У 2008 році з'явився M1A2 SEPv2! Нова версія була деяким удосконаленням у плані електроніки та підвищення живучості.
Зміни були представлені наступними новинками
- Дещо вдосконалений прицільний комплекс
- Удосконалені кольорові дисплеї
- Нові засоби зв'язку
- Оновлено програмне забезпечення, операційну систему, збільшено обсяг пам'яті
- деякі незначні вдосконалення силової установки та трансмісії
- Камера заднього виду (не на всіх бортах)
- Установка дистанційно-керованого бойового модуля M153 CROWS-II (не на всіх бортах, знову ж таки)
- Вдосконалення бронювання корпусу та башти
Зовні від базової «двійки» M1A2 SEPv2 відрізняється тим самим, чим і M1A2 SEP. До цього додайте ще й те, що SEPv2 оснащений «шпаківнею» CROWS-II і камерою заднього виду. Зауважимо, що не всі танки могли отримати ці плюшки, тому можна побачити і «другий СЕП» у незвичному для ока вигляді без ДУ ЗПУ.
Крім того, на відміну від M1A2 SEP, дана модернізація ніколи не мала «підброньової» ДСУ та обходилася лише акумуляторними батареями. На даний момент частина M1A2 SEPv2 оснащена установкою CROWS-LP менших габаритів (і, ймовірно, цими модулями оснастили машини без дистанційно-керованої установки)
M1A2 SEPv3 (System Enhancement Package version 3)
Ну і остання на сьогодні версія "Абрамса" - M1A2 SEPv3, він же M1A2C. Цей танк - найбільш досконала (і найважча) версія героя цієї статті. І треба сказати, що на цьому американці не зупиняються і працюють над наступною версією.
Перелік вдосконаленнь:
- новий комплекс засобів радіозв'язку JTRS (Joint Tactical Radio System), що дозволяє підтримувати радіозв'язок з усіма елементами та бойовими одиницями перспективної бойової бригадної групи Армії США
- Удосконалена система вироблення та розподілу електроенергії між бортовими системами танка
- Удосконалена технологія конструктивно-змінних блоків з метою підвищення ефективності техобслуговування та ремонту танків
- новий комплекс засобів захисту від саморобних вибухових пристроїв із дистанційним керуванням (Counter Remote Control Improvised Explosive Device Electronic Warfare V3)
- модернізована система управління вогнем, до складу якої включається апаратура ADL для ведення вогню з використанням двох типів пострілів - багатоцільового ХМ1147 АMP (Advanced Multi-Purpose) з програмованим підривником і бронебійного підкаліберного M829А4 АКЕ (Advanced Kinetic Energy)
- удосконалена та розміщена «під бронею» допоміжна силова установка;- 12,7-мм дистанційно-керована кулеметна установка CROWS-LP
- Посилене бронювання башти (ймовірно, і корпусу теж, але я прямих доказів останньому не знайшов)
- Модифікований комплекс активного захисту RafaelTrophy HV (встановлюється опціонально)
Зовні SEPv3 можна відрізнити за низкою ознак. Перше – наявність CROWS-LP. Крім цього, ще однією вагомою відмінністю є башта, що збільшилася за розмірами. Це видно по масці гармати, яка стала, порівняно з минулими версіями, трохи більшою мірою «втоплена» в габарит башти. Ще кращі зміни в конструкції башти видно, якщо подивитись збоку (див. фото)
Якщо подивитись сзаду, то третій SEP відрізняється наявністю ДСУ під бронею на лівому спонсоні. На відміну від попередників із акумуляторними батареями, тут є вихлопний патрубок на кормі, як було на деяких M1A2 SEP. Поки говоримо про корм, слід зазначити, що на M1A2 SEPv3 з'явилися характерні грязьові задні щитки. Крім того, цей танк, як і колишній до нього SEPv2, має камеру заднього виду. Ще одна відмінність нового танка криється в лобовій проекції. Це нові буксирувальні кільця більшого розміру, що висять на НЛД.
Отже, я продемонстрував різницю американських версій основного бойового танка M1 Abrams. На жаль, розібрати всю палітру модифікацій не вдалося, але це, напевно, і не так потрібно. Однак найбільш серйозні та постійні ознаки сучасних машин ми розглянули.
Про експортні версії треба сказати, що неамериканські танки найпростіше розглядати за належністю. Так, у Саудівської Аравії машини називаються M1A2S, у Іраку - M1A1M і далі за списком... Ці версії є «урізаними» Abrams (без уранової броні), тому особливих інтересів не викликають. Єдина країна, яка має більш-менш повноцінний у плані оснащеності танк - Австралія з її кількома десятками M1A1 AIM SA. Ці машини є аналогічні американським, але не мають урану у наповнювачі. Але, оскільки вони отримали близьку за характеристиками альтернативу, сильно ці машини не сильно втратили у броні. А ще там є холодильник, що взагалі маст хев для австралійського клімату))
На цьому в мене все! Сподіваюсь, що вам сподобалася стаття. Окрема подяка всім, хто її поширює)
По всім питанням - @TheIvasha
Comments