.png)
Автор — @Bukva88. “Бойова авіація України”
Сьогодні ми з вами дізнаємось про досить трагічну та не менш захоплюючу історію 100-го Морського Винищувального Авіаційного Полку. Від початку до кінця: як перший командир полку втрачав літаки та чому був знятий з посади? Куди забрали цілу ескадрилью та через що після розвалу СРСР полк розділився на дві частини. Як склалася доля льотчиків і літаків з полку.
24 грудня 1986 року виходить директива Головного Штабу ВМФ СРСР, про створення 100 морського винищувального авіаційного полку у складі 33-го центру бойового застосування і переучування льотного складу. На полк покладалися завдання підготовки льотчиків для майбутньої експлуатації корабельних винищувачів Су-27К та МіГ-29К, якими в майбутньому потрібно було оснастити авіаційну групу тяжкого авіанесущого крейсера пр.1143.5.
Оскільки ніяких корабельних винищувачів тоді ще не було, полк був оснащений звичайними серійними винищувачами Су-27 та МіГ-29 але з появою перших серійних корабельних, льотний склад повинен був приступити до тренувань з посадок на аерофінішер та зліт з трампліну на комплексі “Нитка”, який знаходився на аеродромі Новофедорівка, поблизу міста Саки, визначеному місці базування 100-го полку. У 100-й полк відбирали найбільш підготовлених льотчиків з флоту, ВПС та авіації ППО, які досконало володіли технікою пілотування та бойовим застосуванням. Командиром було призначено молодого підполковника Тимура Апакідзе, який добре проявив себе при навчанні льотчиків у морському штурмовому авіаційному полку Балтійського флоту, і успішно закінчив до цього моменту Військово-морську академію. Він першим йшов на освоєння винищувачів. Навчав майбутніх палубних льотчиків-винищувачів.
Перші літаки, які отримав полк були МіГ-29 9.12, але вже 15 червня 1986 року на аеродром сіли перші Су-27С, їм було надано бортові 71, 72, 73, 74 сині. Місце розміщення бортових номерів було нестандартним для Су-27, аналогічно МіГ-29. Ця ланка разом з МіГ-29 9.12 сформували першу авіаційну ескадрилью. Окрім винищувачів також були навчально-бойові літаки Л-39. З 1987 по 1989 рік на аеродромі організували капітальний ремонт злітно-посадкової смуги, через що авіаційна техніка полку тимчасово була перебазована на аеродром Очаків. За цей час до полку прилетіли наступна ланка Су-27С з бортовими 75, 76, 77, 78 сині.
Директивою Головного Штабу ВМФ СРСР від 13 грудня 1988 року на базі 39 уитк був створений 1063-й Центр Бойового застосування коорабельної авіації, в склад якого увійшли: 299 полк, 100 полк та “Нитка”. Вже в кінці квітня 1989 року в полк прилетів перший навчально-бойовий Су-27УБ, бортовий номер йому дали символічний, 01. Через рік прилетіла пара патрульних Су-27П та пара навчально-бойових Су-27УБ. Патрульні отримали бортові 79 та 80 сині, а “спарки” 02 та 03. До речі, є інформація, що 79 та 80 з 1991 по 1993 рік базувались на аеродромі Кіровське. На той момент полк був організований наступним чином: 1 авіаційна ескадрилья — Су-27, 2 авіаційна ескадрилья — МіГ-29, 3 авіаційна ескадрилья — Л-39.
22 червня 1988 року при виконанні розвідки погоди в районі міста Очаків сталася катастрофа літака Л-39, що пілотувався старшим інструктором-льотчиком 39 Управління Центру Бойового Застосування і Переучування Льотного Складу підполковником А.Дегтярьовим та льотчиком-інструктором 100 МВАП майором В. Коротковим. Через відмову двигуна на зльоті літак упав у воду, пілоти загинули.
22 вересня 1988 року вночі при виконанні маршрутного польоту з бомбометанням на полігоні через помилку в техніці пілотування сталася катастрофа літака МіГ-29 9.12, який пілотував майор С. А. Юзвишин.
24 серпня 1989 року вдень під час виконання польотів з аеродрому Очаків на бойове застосування над полігоном «Вільний Порт» через помилку у виконанні правил використання повітряного простору сталося зіткнення у повітрі двох літаків Л-39. Перший літак пілотували майор А. Васильєв та лейтенант С. Гущин, а другий — капітан Ю. Кононенко з лейтенантом В. Мироновим. Екіпаж майора Васильєва вчасно катапультувався та вцілів. Літак В. Миронова втратив кінець крила з паливним баком, але зберіг можливість продовжувати політ. Командир полку підполковник Т. Апакідзе злетів літаком Л-39, щоб у повітрі оцінити можливість продовження польоту на аварійному літаку. За його вказівкою льотчики спробували перевірити керованість літака на зниженій швидкості. Аварійна машина зірвалася у штопор. Екіпаж, незважаючи на неодноразову команду на катапультування, виконав її вже перед самим зіткненням із землею і загинув.
Через високу аварійність командира полку полковника Тимура Апакідзе в 1989 році було знято з посади та призначено начальником повітряно-вогневої та тактичної підготовки в 1063-й Центр бойового застосування корабельної авіації.
В 1990 році по розпорядженню вищого командування 3 ескадрилью на літаках Л-39 в повному складі передали в В’яземський навчальний авіаційний центр ДТСААФ, попри прохання командування полку. Вже у липні на заміну прилетіли Су-25УТГ. Вони мали бортові 60, 62, 63, 64, 65.
1 серпня 1990 року при виконанні польоту в зону на складний пілотаж через помилку льотчика МіГ-29УБ пілотованим заступником командира полку підполковником А. Омелаєнком та інструктором полковником А. Квочуром літак вийшов за критичні кути атаки. Екіпаж катапультувався, неушкоджений.
У 1991 році прилетіла чергова партія Су-27УБ. В квітні бортові 04 та 05, а в вересні 06. Полк не дуже спішили комплектувати серійними літаками, бо вони не могли виконати основного завдання, оскільки вони не підходили для роботи на кораблі та на комплексі «НИТКА», хоча по штату планували мати 12 бойових та 8 спарок Су-27.
Зі слів ветеранів полку: “До осені 1991 р. авіатехніка 100 МВАП була вже досить сильно зношена. Ось матеріали методичної ради полку за станом авіаційної техніки — вересень 1991 року. Су-27 б/н 72 і 77 вимагали заміни двигуна, на 76 і 72 (2-й двигун) зафіксована вібрація двигуна — були потрібні огляди та роботи з її усунення або заміни двигунів. На Су-27УБ б/н 03 була потрібна заміна стійок шасі, а на б/н 02 виконання робіт з радіолокаційного комплексу (стояв в ТЕЧ). Су-27 бортовий 78 стояв за регламентними роботами і 20 днів чекав на свою чергу, щоб потрапити до ТЕЧ. На літаках б/н 74 та 75 посріблення ліхтаря, була потрібна заміна скління, а його не було. Крім того, на 74 проявився плаваючий дефект — відмова СДУ, його не могли досить довго усунути і літак через це не літав. Не краще були справи і з МіГ-29: “На б/н 97 необхідна заміна двигуна, а на 96 — заміна КСА, на літаках б/н 92, 94, 97 потрібно по 90 літрів олії ИПМ, якої катастрофічно не вистачало, 95 стояв через тріщину повітрозабірника, чекали на бригаду представників заводу. Борт 91 стояв через відмову АРВ і вимагав робіт усунення відмови за участю представників заводу. Аналогічно 98 стояв, бо на ньому потрібні були роботи з бюлетеня на двигунах, а представник заводу не їхав. На вересень 91 року з 9 МіГ-29 могли літати тільки 2.”
На підході вже був Су-27К і група льотного складу на ОКБ пройшла переучування на неї та отримала допуск до польотів на дослідних машинах ОКБ. Вже восени 1991 року Тимур Апакидзе першим сів на на палубу авіаносця на винищувачі Су-33.
Перша посадка та зліт Су-33 з палуби “Адмірала Кузнецова”. В кабіні — Т.Апакидзе. 26 вересня 1991 року.
Посадка та зліт Су-33 з палуби “Адмірала Кузнецова”. В кабіні — А. Яковлев. 26 вересня 1991 року. Після підписання Біловезької угоди Україна оголосила про передачу до її юрисдикції всіх об’єктів збройних сил колишнього СРСР, які залишилися на її території. На початку 1992 р. начальники 33-го та 1063-го Центрів склали українську присягу, і обидва ЦБП, включаючи й унікальний комплекс «Нитка», відійшли у власність Незалежної. Але 15 льотчиків на чолі з Тимуром Апакидзе, відмовились приймати українську присягу (Апакидзе також відмовився стати головнокомандуючим ВПС Грузії) та прийняли рішення продовжити службу на Північному Флоті в складі 279-го окремого морського винищувального авіаційного полку.
17 липня 2001 року при виконанні демонстраційного польоту після фігур вищого пілотажу з високими навантаженнями втратив висоту і зіткнувся із землею винищувач Су-33 з бортовим 70 з того ж 279 МВАП, літаком керував Апакидзе.
Інша частина військових на чолі з чинним командиром полку підполковником Артем’євим О.П прийняли присягу та залишились “літати” в Криму. 5 червня 1992 року льотчики попрощались на плацу.
У квітні 1992 року 100-й Морський Винищувальний Авіаційний Полк був перейменований в 100-й Винищувальний Авіаційний Полк та став підкорятися ДАНВЦ ЗС України. В цьому ж році “спарка” Су-27УБ б/н 03 була передана в ДАНВЦ та отримала бортовий 39 червоний.
В 1993 році всі інші Су-27 були передані в 831-й винищувальний авіаційний полк. В листопаді штурмовики з 3-ї авіаційної ескадрильї були передані в 299-й окремий штурмовий авіаційний полк, а вже в 1996 році полк остаточно був розформований, а всі винищувачі МіГ-29 були передані в 62-й винищувальний авіаційний полк, окрім двох, які передали в розпорядження ДАНВЦ.
Цікаві деталі про перший винищувач Су-27 з 100-го Морського Винищувального Авіаційного Полку.
Літак виготовлений 20 травня 1986 року, перші серії, вже через місяць він першим потрапив в 100-й МВАП. У 1989 році з капітаном С.Корневим під час вильоту на полігон з повним боєкомплектом сталася неприємна ситуація. Вже на ВПС після включення форсажу стався вибух двигуна, сильна пожежа. Після зупинки льотчик покинув кабіну. Пожежники гасили літак 40 хвилин, паралельно знімали гармату, боєкомплект, розрядили все, що могло вибухнути.
Командир полку Тимур Апакідзе так прокоментував цю ситуацію: «Корневу просто пощастило, бо його машина могла злетіти в повітря будь-якої секунди».
Тепер швиденько пройдемося по патрульним Су-27 100 МВАП.
Су-27П виготовлені 24 квітня 1990 року. Вже через місяць потрапили в полк. Бортові отримали 79 та 80 сині. В 1992 році передані в 831-й винищувальний авіаційний полк, де їм були змінені бортові на 56 та 57 відповідно.
Ось і кінець статті. В наступний раз ми перегорнемо ще одну сторінку історії Військово-повітряних сил України.
Comments